Житія Святих - Червень - Данило Туптало
Послали ж їх від царя свого до греко-римського царя Юліяна Відступника задля зміцнення миру. Юліян спершу прийняв їх із шаною і велику свою милість їм виявляв, другом люб'язним перед ними себе показуючи. Тоді, довідавшись, що вони християни, сповнився гніву і, всупереч спільному для всіх народів звичаю і закону, мучивши, стратив тих посланців перських за віру в Христа. Були ж муки їхні такі. Захотів беззаконний цар іти у Витинію, в місце, що звалося Оргія Тригон, — відбувався там всескверний бісівський празник. Приплив кораблем із Царгорода до Халкедону, досягнув названого міста й почав з усім еллінським людом, що там зібрався, здійснювати нечисте святкування — ідолам кланятися й незліченним бісам приносити жертви. І були бенкети великі з ликами і тимпанами і з усілякими видами музичного мистецтва. І багато мерзенних беззаконних діл здійснювалося на честь згубних богів своїх. Раби ж Христові Мануїл, Савелій та Ізмаїл, що там з царем були, на богомерзенне те святкування ані поглянути не хотіли, відійшли окремо і стояли здалеку. Плакали і ридали над звабленням і блудом стількох людей і молилися до Христа Бога за себе, щоб вберегтися від приєднання до нечистот ідолопоклонницьких, також і за заблуканих, аби привів їх Бог до пізнання істини. "Не покидай, — казали, — Господи, людей цих у такій глибині зла і не дай пропасти розумному творінню своєму, не допусти, щоб у такому безумстві загинуло, бо виглядають більш нерозумними, ніж камені та дерева, яких шанують. Ті бездушні й безчуттєві творіння нічого не знають, що чинять їм, — ті, що душею розумною від Тебе вшановані, образ Твій і подоба, не відають ані не розуміють, що роблять, кого богоподібно вшановують. У пітьмі ходять, блукають і йдуть до вічної погибелі". Так святі на осібному місці стояли і плакали, а цар, дивлячись на тих, що жертви приносили й бенкетували з ним, і посланців перських при собі не бачачи, звелів шукати їх і привести до себе, щоб разом веселилися. Один із посланців царських побачив їх, що окремо стояли, і покликав до царського бенкету, думаючи, що й вони того ж ідолопоклонницького нечестя. Раби ж Христові кувикуларію царському, що їх кликав, одноголосно відповіли: "Відійди від нас: віри, у якій з юности виховані, не зречемося, Бога нашого не покинемо ані не поклонимося вашим бісам. Не буде того, щоб ми приєдналися до очевидного блуду, не є ми настільки безумні й нерозсудливі, аби зневажити живого Бога, Творця нашого, і служити бездушному творінню. Не заради цього сюди прийшли, піднявши труд такого шляху, аби відректися віри нашої, але для того, щоб мир між Перським і Греко-римським царством утвердити. Хай знає цар твій і його однодумці, що не відверне нас від правдивого богопошанування і до свого нечестя не переконає, хоч і вогню, і мукам передасть нас і життя земне від нас забере". Пішов же кувикуларій і сповістив цареві слова святих. І зразу цар сповнився на них гніву. Проте в той день не захотів мучити їх, аби не чинити перепон нечестивому своєму святкуванню, але, відклавши те до ранку, звелів вкинути рабів Христових до темниці. Ті ж, у в'язниці сидячи, співали, кажучи: "Прийдіть, возрадуємося Господові, заспіваймо Богові, Спасителю нашому, випереджуймо лице Його в ісповіданні і в псалмах воскликнім Йому". І знову: "Хто Бог великий, як Бог наш", "Ми ж люди Його і діло рук Його, і Його прикликаємо завжди.
Наступного дня кат сів на судищі, поставив перед собою перських посланців і почав говорити до них: "Вас, о добрі мужі, цар ваш прислав до нас як вірних собі і нам приязних, щоб бажаний мир між обома царствами укласти. Влаштуватися ж те не може ніяк инакше, лише любовною згодою і приязню один до одного. Яка ж у вас згода з нами і любовна до нас приязнь, коли не хочете разом з нами святкувати й насолодитися святом на честь богів, яких же й ви, перси, шануєте? Перси однаково з нами шанують сонце, місяць, і зорі, і найсвітлішу вогненну силу, й инших богів. Чому ви їх вшанувати відмовилися і не захотіли з нами в соборному нашому богопочитанні бути, коли через те були б міцніші й твердіші наші з вами домовленості? Якщо ж ви богів наших зневажаєте і принижуєте і не є нашими однодумцями, то не на утвердження, а на зруйнування миру нас піднімаєте, бо з ворожістю і війною прийшли до нас". Відповіли святі: "Задля инших заповітів від царя нашого ми послані до тебе: прийшли, аби ваші воїни наших меж, наші ж ваших меж не переходили й не спустошували країв один одного. Аби наші купці у вашу державу, ваші ж у нашу землю мирний і безстрашний вхід і запевнене повернення мали. Заради цього прислано нас, а не задля богів. Кожен почитає Бога, якого хоче і як хоче, війни ж між царствами піднімаються не через те, а через гради, і краї, і за їхні межі бувають непорозуміння, і ворожнеча, і війна. Ти ж, відкинувши примирення, задля чого нас послано до тебе, — починаєш инше, задля чого нас не посилали. Не про цілість твоєї держави ані не про мирне із сусіднім царством нашим перебування розмовляєш з нами, але про богів докоряєш і про віру допитуєш. Якщо хочеш, знай, що ми, хоч родом із Персії, проте вірою християни, у благочесті від матері нашої виховані і від духовного нашого батька (Євноїка-пресвітера) у правдивій вірі утверджені. І в нашій батьківщині було багато таких, що хотіли нас від Христа, Бога нашого, до ідолопоклоніння відвернути, але нічого не досягли: благодаттю Владики нашого непохитні й нездоланні ми залишилися в нашому ісповіданні. Сподіваємося ж і нині на допомогу Господню, що й тут ніхто нас не зможе відкинути від віри святої і до бісівської служби переконати, яка насправді суєтна, сповнена зваби, блуду та брехні". Кат же розгнівався і сказав до них: "Як ви, простаки і невігласи, що мови грецької не вмієте, настільки безсоромно смієте безумними вашими словами докоряти вірі, якої тримаємося ми, премудрі, що всіляку книжну філософію до кінця пройшли? Знаємо ж
