Житія Святих - Березень - Данило Туптало

"Шостого місяця послав Бог ангела Гавриїла". Шостий то був місяць від зачаття святого Йоана Предтечі, і той самий ангел, який благовістував Захарії Йоанове зачаття, був посланий благовістити Пречистій Діві зачаття Христове. У шостий же місяць через те, що Предтеча в лоні матері своєї шестимісячним був, зміг затріпотати радощами на прихід Матері Господньої. Посланий б ангел у град галилейський, йому ж ім'я Назарет. Галилея — край був язичницький, який, хоч ізраїльтяни почасти його населяли, більше мав у собі язичницьких народів, через що і в Писанні сказано про неї: "Галілея язичників". І був край той серед ізраїльтян найостанніший і зневажений, бо грішні люди иншородні та невірні жили там, через що й висміювали її юдеї, кажучи: "Хіба з Галілеї Христос прийде?" "Досліди та побач, що не прийде пророк із Галілеї"а. Також і Назарет, град галилейський мали вони ні за що, бо малий і найостанніший був, і мовилося серед них: "А що доброго може бути з Назарету?" Але бачимо Божу волю: захотів Пречисту собі мати Матір не в краю юдейському ані не у святому великому граді Єрусалимі, а в грішній Галилеї і в малому Назареті, аби показати й те, що задля грішних прийшов на землю: "Не прийшов, — каже, — прикликати праведних, але грішних на покаяння, і з язичників невірних вірну собі створити церкву", і щоб явним було, що на смиренних, відкинених і принижених зглянувся милостиво, а не на гордих і славних. Коли-бо хотіло Слово Боже нахилити небо і зійти до грішних, дивлячись із висоти слави своєї, де більше поселення грішників, видно було в Юдеї єрусалимців, яких вважали праведними і які оправдовували себе перед людьми. Галилейців же всі зневажали і вважали більшими грішниками від инших. Минув-бо Юдею, яку вважали святою, і прийшов у Галилею, яку вважали грішною. Минув і Єрусалим великий, чесний, славний град — пішов у малий і нешанований град Назарет, вибираючи собі в цілому світі найостанніше місце і смиряючись аж до образу раба і грішника. Малим був град Назарет, але якої великої благодаті сподобився, якої ж не сподобилися всі инші ізраїльські гради великі, які до небес підносилися. У Назареті малому вища від усіх святих ангелів Діва, її ж лоно від небес просторіше. Туди Гавриїла послано, там Дух Святий осіняє, там Бог-Слово втілюється. Де ж бо смирення — там слава Божа засяє. Горді-бо гради ворожі Христові, смиренні — приязні Йому. Неславний Назарет Христа, Господа нашого, зачав, славний же Єрусалим Його розіп'яв. Малий Вифлеєм Його народив, великий Єрусалим на смерть Його шукав. У смиренних Бог вселяється, гордих же покидає. До зневаженого краю і до вбогого Назарету, до смиренної в ньому Діви ангел посланий від Бога. Про це послання святий Андрій Критський говорить так: "Одному з найперших ангелів [Бог] наказує сповіщення таїнства виконати і знаком величі своєї це йому, як же думаю, велить: "Чуєш, Гавриїле, іди в Назарет — град Галилейський, у ньому ж отроковиця-діва живе під іменем Марія, мужеві, йому ж ім'я Йосиф, заручена". Іди, каже, до Назарету. — Для чого ж? — Щоб найлюбішу дівства красу, як найзапашнішу рожу з тернистого краю, прийняв Всемогутній. Іди в Назарет, щоб сповнилося пророцтво, яке говорить, що Назареєм назветься1". Хто назветься Назареєм? Той, Хто від Натанаїла потім Божим Сином і Царем Ізраїля іменований буде. Гавриїла послано, звично-бо Гавриїлові в Божественних таїнствах служителем бути, як же видно в Даниїла13: "Іди-бо в Назарет — град Галилейський, — говорить Бог до Гавриїла. — І коли туди прийдеш, спершу Діві принеси благовіщення радости, яку Єва колись загубила. Вважай, щоб не збентежити її, радости-бо, а не печалі, це знамення, утіхи, а не бентеги це вітання". Яка-бо більша для роду людського радість може бути, ніж та, щоб єство людське, Божому єству спільне і єдине з Богом, з'єдналося в лику одному? І що ще може бути дивовижнішим, ніж бачити Бога, який настільки смирився, щоб у жіночій утробі ношеним бути? О, річ вельми для всіх дивна! Бог, якому небо престолом є, земля ж підніжжям ніг Його, Його ж небеса не поміщають, Він один з Отцем Престол вічности має, — у дівочій вмістився утробі? Що більшого здивування достойне, як те, аби Бога, в образі людському, від властивого Божества не відлученого, бачити? І людське бачити єство, так зі своїм Творцем з'єднане, що всецілий чоловік Богом став? Гавриїл же чув це веління, знаком Божим утверджене, але сили, що його перевищували, прийнявши, посеред жаху і радости в розгубленні перебував, не на себе покладаючись ані не сміючи наказаного не послухати, проте, Боже веління виконуючи, до Діви полетів і, в Назарет прийшовши, при хатині став. "Роздумуючи ж і не розуміючи цього сам у собі, як же думаю, — говорить святий Андрій, — розмірковує: "Як наказане від Бога здійснювати почну? Чи з поспіхом у світлицю увійду? Але збентежу дівочий помисел. Чи поволі увійду? Але Діва, відчувши мій прихід, сховатися захоче. Якщо в двері постукаю? Але нащо, коли те не властиве ангелам, ніщо ж бо з того, що замикається чи закривається, не спиняє входу для безплотних. Чи двері відчиню? Але мені і через двері зачинені увійти можна. Чи покличу Діву на ім'я? Але настрашу її. Так-бо вчиню, за волею Того, Хто послав мене: вхід свій влаштую лагідно. Як же до Діви говорити почну? Чи радість їй спершу благовіщу? Чи про Господа, який є у ній, скажу? Чи Духа Святого зішестя і сили Вишнього сповіщу осяяння? Сповіщу їй спершу радість, тоді повім Тайну чудесну, підійду, привітаю, заспіваю глас цей: "Радій, веселися, втішайся". Відповідні це слова на початок радісного вітання. Те слово мені до бесіди з Дівою приступ зручний влаштує, не настрашить-бо її анітрохи, але більше упокорить її помисел. Так-бо почну: насамперед радости і веселости їй вість принесу. Такими словами годиться царицю вітати, тому що це радости діло, час веселости, тиші царство, рада спасення, утіхи початок". Так собі говорив архангел" (Доти Андрій святий).

Дивися, наскільки з великим благоговінням архангел приходить до Богоотроковиці. Чи зі страхом і шаною підійти до Владичиці цілого світу готується? Чи наперед навчається благовісні, радости сповнені слова до неї промовляти? Ще ж і цим дивуватися достойно, що знайшов її не поза домом і спочивальнею її, не на площах градських посеред люду і бесід мирських ані в розмовах про житейські турботи вдома, але в мовчанні, і молитві, і в читанні книжному, як же