Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Тоді примножувалося братів у печері, тож захотів блаженний Никон усамітнитися і самому в собі безмовствувати. Тому, за порадою преподобного Антонія, домовився з иншим чорноризцем (це був болгарин зі Святої гори, з монастиря святого Мини) і пішов з ним. Прийшовши над море, розлучилися: болгарин-бо ішов до Константина-града, знайшов острів посеред моря й оселився на ньому. Прожив там багато літ, терплячи холод і голод, і так з миром упокоївся там, що й донині називається острів той Болгаріє. Великий же цей Никон пішов на острів Тьмутороканський, знайшов місце чисте поблизу града й оселився там, безмовствуючи і служачи Богові без лінощів, труди до трудів докладаючи й народи дивуючи дивним своїм життям, що слава про нього розійшлася всюди. Приходили до нього громадяни й инших багато і дивувалися: були-бо ще не утверджені у вірі, про монаше життя навіть не чули. Проте, Богом наставлювані, хотіли наслідувати чернечі добрі звичаї, просили преподобного Никона, щоб постриг їх. Він же навчав їх і постриг, і церкву там Пресвятої Богородиці спорудив. І так, благодаттю Божою, молитвами ж преподобного Никона, розрослося місце те і стало монастирем славним, який усю подобу мав Печерського монастиря. Коли помер Ростислав Володимирович, князь острова того, впросили преподобного отця нашого Никона люди краю того піти до Святослава Ярославича, князя чернігівського, і просити його, щоб відпустив їм сина свого Гліба на престол Тьмутороканський. І як дійшов до града Чернігівського і доручене діло добре і благополучно закінчив, вернувся до града Києва і прийшов у монастир Печерський до блаженного ігумена Теодосія. Коли побачили один одного, впали обидва разом, поклонилися до землі, тоді, вставши, обнялися і довго плакали, бо довгий час не бачилися. Після цього просив преподобний Теодосій, аби не відлучався блаженний Никон від нього, доки є в тілі. Той же обіцяв йому, кажучи: "Тільки піду в монастирі все владнаю і зразу, якщо Бог захоче, повернуся назад". Так і зробив. Досягши острова Тьмутороканського з князем Глібом Святославичем, коли той сів на престолі, влаштував усе, як же обіцяв, у монастирі своєму, і повернувся назад. Тоді, прийшовши в монастир Печерський, усього себе віддав преподобному Теодосію і зі всілякою радістю скорявся йому. Преподобний Теодосіи вельми любив його і за батька собі мав. Тому ж, коли сам преподобний Теодосіи кудись відходив, доручав братів блаженному Никонові, щоб навчав їх і пильнував, бо найстарший він був зі всіх. Знову, як же сам преподобний Теодосіи повчав братів духовними словами, також велів блаженному Никонові, який читав книги, навчання братів чинити. Багато разів, коли блаженний Никон зшивав і робив книги, був-бо вправний у тій справі, сам преподобний Теодосіи скраєчку біля нього сидів, шнури робив на потребу такому ділу, таке в них було смирення і любов взаємна. Після цього бачив блаженний цей безмовник бентегу, яка була між князями руськими, бо вигнаний був Із'яслав з Києва, і сів на престолі брат його Святослав, — втомився, не міг терпіти галасу, що заважав йому зберігати мовчанку, і захотів знову відійти на вищезгаданий острів. Преподобний же Теодосіи довго просив його, як же і раніше, щоб не розлучатися їм, доки вони в тілі. Але блаженний Ниісон випросив прощення (кажучи, що некорисний йому галас, більше для ума його, що звик до самітности), пішов з двома чорноризцями і прожив там декілька років у звичному своєму подвизанні.
Після переставлення ж преподобного Теодосія, коли блаженний Стефан ігуменство прийняв, знову прийшов преподобний Никон, братолюб'ям спонукуваний, відвідати преподобного Теодосія. Засмутившись, що не знайшов у тілі любого свого друга, захотів подальший час життя свого до смерти в монастирі його перепровадити. Часто до гробу його приходячи, сльози радости пускав: і тому, що болів через розлучення з любим братом, і дякуючи Богові, що такий світильник рівноапостольним життям у Русі просіяв, на нього ж він руками своїми образ святий ангельський чернечий поклав. Тоді, після блаженного ігумена Стефана, бачили брати цього преподобного, що старший він від усіх, що й преподобний Теодосій з рук його постриг отримав, волею Божею, за радою всіх ігуменом його собі вибрали, бо одних звичаїв був із преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, їх же обох образ у ньому одному бачили, з любов'ю корилися йому і у всьому, як батька і наставника, слухали. Багато разів намагався ворог, добра ненависник, також і цьому преподобному перепону зробити, як же і блаженному ігуменові Стефану, в турботі про душі Богом врученого стада, — хотівши це скаламутити нелюбов'ю до нього. Проте нічого не досягнув, посоромлений, втік, не здолала пітьма блаженного, що був світлом діл добрих.
Так же Богові угодив блаженний ігумен цей, образ дивних чеснот для стада свого, бо його турботою чудотворно прикрасилася образами свята, Богом створена, Печерська церква. До молитов цього блаженного будівничого земного приєдналися друзі його, преподобні отці Антоній і Теодосій, молитвами своїми небесними і прислали до нього іконописців з Константинограда, їм же і золото в найм дали. Блаженний-бо цей ігумен показав тим іконописцям образ любих собі друзів, преподобних отців Антонія і Теодосія, які перед десятьма роками переставилися. Іконописці ж зразу пізнали, що ті насправді, явившись, найняли їх і послали до нього. До того ж розповідали й инші дивні чуда: як, коли хотіли повернутися, явилася їм церква свята Печерська й ікона Богродиці, від неї ж засторогу чули, щоб не повертатися. Як вниз ріки лодію веслуючи, приплили насилу вгору, проти течії. З таким
