Житія Святих - Березень - Данило Туптало
Якої тоді радости сповнилася Пречиста Діва і яку, поклонившись до землі, віддавала Богові Творцеві своєму вдячність, вимовити неможливо! Так зглянувся Господь на смирення раби своєї, яка бажала задля любови Божої служити чистій родительці Месії, — сама сподобилася Йому матір'ю стати і Володаркою всього творіння. Було ж те їй откровення у дванадцятий від народження рік життя її, ще перед зарученням її десь за два роки, і нікому не розповідала тої таємниці аж до Вознесення Христового. І відтоді знала, що має бути в дівочій її утробі тайне зачаття, і чекала часу збуття Таїнства. Коли закінчився одинадцятий її рік перебування (за свідченням святого Євода) у церкві Соломоновій, а дванадцятий настав, від народження ж її (за свідченням Георгія Кедрина) чотирнадцятий рік уже йшов, було наказано їй від архиєреїв і священиків, щоб, за звичаєм законним, від церковного перебування відступивши, як же й инші дівчата, ровесниці її, вийшла заміж. Вона ж їм відповіла, що Богові єдиному раз із пелен віддана і Йому обіцяла зберегти своє дівство навіки, тож неможливо їй пошлюбленій бути чоловікові смертному ані ніщо до шлюбу змусити її не зможе, бо діва вона безсмертного Бога. Архиєреї дивувалися новині: ще-бо ні одної ніколи не було такої дівчини, яка б обітувала Богові своє дівство навіки, вона перша у світі така виявилася. Радилися щодо неї між собою, що робити мали: у храмі Господньому перебувати і за внутрішню завісу входити їй більше дозволяти не хотіли ані не сміли заручити мужеві діву Божу. І не розуміли, як безмужнє дівоче її життя влаштувати богоугодно, щоб нічим не прогнівати Бога. Обидві-бо речі гріхом були великим: і щоб до шлюбу змушувати діву, яка вічне Богові дівство обітувала, і щоб у Святеє Святих жінку дорослого віку тримати. Так про це говорить святий Григорій Ниський: "Єреї, допоки малою була дівчинкою, подібно Самуїлові, у храмі Господньому берегли її. Коли ж досягла віку літ своїх, радилися разом між собою, що мають далі з нею робити, щоб ні в чому Бога не прогнівити". І Никифор Каліст, церковної історії описувач, про те говорить так: "Коли виросла [Діва], нараду священики зробили, як-бо щодо неї влаштувати, щоб не стати святого тіла її кривдниками. Святотатства-бо гріх зроблять, думали, якщо пошлюблять її мужеві і поневолять подружньому законові ту, яка єдина Богові дана була. І навпаки, дівчині, що такі роки мала, у Святеє Святих перебувати ані закон не дозволяє, ані не є те річчю чесною і святині достойною, так вони казали". Приступивши до Кивоту завіту й молитву належну створивши, прийняли, — як же розповідає Єронім, — відповідь від Господа, щоб пошукати такого достойного мужа, якому була б довірена діва під чином і виглядом подружжя на нетлінне дівства збереження. Як же такого мужа знайти, рада Господня була така: щоб із дому і з племені Давидового вибрані були мужі нежонаті, і палиці свої у вівтарі нехай вони покладуть, і чия ж палиця проросте, той є тим, кому діва має бути віддана. Був же тоді празник освячення церкви, від Макавеїв встановлений. Свята ж того початок був 25-го листопада, віддання ж 3-го грудня. І зібралося в церкві люду з навколишніх градів багато, і були мужі з роду Давидового, які на празник прийшли, родичі і свояки Діви Марії. Святитель великий Захарія, батько Предтечі (розповідає про це Георгій Кедрин), зібрав дванадцятьох нежонатих мужів з роду Давидового, серед них же був і святий Иосиф, муж праведний і старий літами. Взяв палиці їхні і у святому вівтарі на ніч поклав, кажучи: "Яви, Господи, мужа достойного, якому ж Діву заручити належить". Коли настав ранок і священики з мужами тими дванадцятьма в церкву увійшли, побачили, що палиця Йосифа проросла, ще ж і голубку видно було (свідчить про те Єронім), що зверху злетіла і сіла на палиці тій. І пізнали Божу волю, щоб Иосифу на зберігання Діва довірена була. Є ж такі, що думають, наче і Пречистій Діві, яка заручення зовсім відкидала і вельми журилася, щоб чистоті дівства її ніякої не було кривди, явилося осібне від Бога откровення і переконання, щоб не сумнівалася іти до Йосифа, родича й обручника свого, мужа праведного, богоугодного і святого, не на єднання подружнє тілесне, а на збереження і охорону дівства її, Вишнім Промислом влаштованого. І коли відбулося заручення, взяв Пречисту Діву з храму Господнього, з рук архиєрея Захарії та инших священиків святий Иосиф у чисте і непорочне співжиття, яке дівства цвіт не пошкодить. І був Йосиф святий гаданим її мужем, насправді ж — цнотливим хранителем її дівства і служителем дівственного життя, великої святині сповненого.
Коли мешкала Пречиста Діва в домі Обручника, не змінила попереднього життя свого, яке у Святая Святих мала, бо не робила нічого иншого, лише твердила богомислену молитву, читала божественні книги і виконувала звичне, відповідне собі рукоділля. І був їй дім Йосифа як храм молитовний, з нього ж нікуди не виходила, але завжди, замкнувшись, сиділа в пості і молитві, ні до кого не говорячи, окрім домашніх, тобто до доньок Йосифа.
Розповідає про неї Георгій Кедрин так: "Марія в домі свого мужа постила і виходу в люди остерігалася, з двома Иосифовими доньками жила, до них-бо лише часом якесь промовляла слово, якщо був коли випадок потреби щось сказати, і то коротко". Коли так вона перебувала четвертий (за свідченням святого Євода) місяць, настав сам час воплочення Бога Слова, час, якого від віків цілий світ бажав, час, в який мало початися спасення наше. І послав Бог одного з тих, що близько до престолу Його стояли, небесних духів — архангела Гавриїла з тайною, від віку сокровенною і ангелам невідомою, благовістити Пречистій Діві дивне Божого Сина зачаття, яке єство людське і всілякий розум перевищувало. Про те благовісник Лука святий пише так:
