Житія Святих - Березень - Данило Туптало

чудотворенням прийшли іконописці за старання цього блаженного ігумена, взялися тоді до діла — прикрашання святої церкви, і не закінчувалися чудеса: сама ікона Пресвятої Богородиці у вівтарі мусієюґ зобразилася, і понад сонце засяяла, і голуб з уст її вилетів, як же написано розлогіше у сказанні Патерика про церкву Печерську, — це ж усе було молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія небесних, блаженного ж ігумена Никона, ще тоді земного. Тоді коли й сам завждипам'ятний ігумен преподобний отець наш Никон різними образами рівноапостольного свого життя всю святу обитель Печерську добре вже прикрасив, після трудів довгочасних спочив у Господі. У рік від створення світу 6596-ий, від Різдва ж Христового 1088-ий при великому князеві київському Всеволоді Ярославичу. І так тілом покладений був у тій же обителі своїй святій Печерській, у печері, де ж чудотворних мощів своїх нетлінням блаженство своє засвідчив, ним же і після смерти обитель свою святу чудотворно прикрашає. Духом же переселився в обитель небесну, на споглядання Боже пречудне, не до Нього в образах, але лицем в лице3. Це ж із подібними собі друзями, преподобними отцями Антонієм і Теодосієм, які, наче три світильники, предстоять перед престолом Трисяючого Божества, просвічуючись славою вічною, і за нас, дітей своїх, як отці, моляться, щоб ми сподобилися спадкоємцями бути благодаті їхньої слави, доброприємними будучи Господові, Йому ж слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Філита, сенаторського сану, і Лідії, жінки його, і дітей їхніх: Македона, Теопрепія, Кронида і Амфилохія Дукса, які за царювання Адріянае в Ілирицькому краї за Христа постраждали.

Місяця березня в 24-й день

Пам'ять святого отця нашого Артемона, єпископа Селевкії Писидійської

Блаженний Артемон батьківщиною мав Селевкію, град Писидійський, у ньому ж народжений і вихований був. Чесне проходив життя у дні святих апостолів, які благовістуванням Христовим вселенну просвітлювали. Коли ж дійшов у той град святий апостол Павло, виявився Артемон-муж серед усіх громадян наче світильником, що добрими ділами світив, йому ж не годиться критися під сподом. Його, у Христовій вірі утвердженого і божественної премудрости сповненого, апостол святий Павло пастирем і учителем людям поставив, хіротонізувавши його першим єпископом СелевкіїПисидійської. Той же, добре і богоугодно дорученою йому паствою управляючи, був для всіх пристанню спасення: для вдів, і сиріт, і жебраків найкращим опікуном, душ і тіл чудотворним лікарем — і всі дні життя свого добре і богоугодно провадив, у старості глибокій закінчивши життя.

Тут треба знати, що й инший є святий Артем — один зі сімдесяти апостолів, якого святий апостол Павло у Посланні до Тита в главі третій згадує. Він був єпископом у Лістрі. А инший є цей святий Артемон, не з числа сімдесяти апостолів, він не в Лістрі, а в Селевкії Писидійській був першим єпископом.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Якова Ісповідника

Лев Вірменин, злочестивий цар грецький, іконоборну, прокляту Сьомим вселенським собором святих отців, відновив єресь і багатьох за благочесне ікон святих шанування замучив. Тоді і цей преподобний Яків Ісповідник страждав, про нього ж відомості і свідчення маємо від преподобного Теодора Студита, був-бо Яків блаженний з лику братів його. Коли Теодора преподобного за святі ікони вигнано й учнів його багатьох на муки взято, забрали й цього блаженного Якова і мучили в різний спосіб. Коли ж убитий був злочестивий Вірменин, відпустили з ув'язнення Якова святого, як же й иншихісповідників Христових. І в монастир свій Студійський, що в Царгороді, ледь живий увійшовши, за мало днів переставився, і чесно похований був. Про його ж переставлення Іпатій блаженний, який начальство ігуменське замість святого Теодора, отця свого, тримав, сповістив листом Теодорові преподобному, який із вигнання вже повертався і в Крискентовій обителі затримався. Преподобний Теодор написав до нього так: "Не без сердечного болю, о дитино, прийняв вістку від тебе про успення Якова, ісповідника Христового, любого брата нашого, і не без духовної радости. Переживаємо, як за сином, за таким же сином, що його ж я, через багато гріхів своїх, і сином називатися недостойний, Радіємо в надії на життя вічне, від Господа йому приготоване. Радіємо не лише ми, він же нам, як частина свята, окрасою є надзвичайною, але й ціла радіє в ньому Церква. Що бо? Який він муж був, думаєш? Чи не ісповідник? Не мученик? Не святий? Від перших років у трудах постницького життя служив законно, відповідальний і смиренний, проти порухів духа мужньо подвизався, нерозтлінно пильнуючи тіло від похотей, від них же його стримуючи, поневолював плоть духові, без приправ їв, стільки ж мало сну приймав, допоки ще здоровим був, що дивувалися ті, які те бачили. У богомисленні ж любив вправлятися довго, скільки міг, часу на те віддавав, і заглиблювався в богомисленні аж до піднесення помислу. Коли приходив до себе, до божественної звідти любови збуджувався. Хай не думає ніхто, що неправду говорю, аби догодити слухачам, — свідок мені Бог і начальник святого Иоан, який мені про нього розповідав те, чого я сам часом не знав. Усе ж те було просто наче образ якийсь постницького навчання: в ісповідництві стільки і так багато? На взірець для ангелів і людей. О міцне і дороге серце! Увійшов у подвиг як воїн Божий небоязливий: звідусюди слуги катівські ранами покраяли шкіру його, плечі, груди зранили, кров пролили, плоть роздробили і, на землю кинувши, залишили. Голосу нетерплячого зовсім ні одного не випустив, але сповнював мучеництво Богові досконале за Христа, Сина Божого і Бога нашого, бо за святу Його ікону страждати — за Нього самого муки терпіти. Хай почують лагідні і возвеселяться, хай утішатьсямучениколюбці і возликують, хай посоромиться диявол і хай розсиплеться іконоборців полчище. Вони-бо не лише його одного (Якова святого), а й багатьох із наших і з ненаших (більше ж із наших, бо всі єдиним тілом ми в Христі Ісусі, який є головою всіх) так само мучили, убивали, голодом морили й инше, тому подібне, ісповідникам Христовим чинили зло. Цей же [Яків святий], від нестерпних ран у всіх частинах тіла розслаблений, тіло, найлютішим болем охоплене, лікарській віддав опіці і, наче щодня помираючи, життя своє до кончини вів із вдячністю і смиренням. Пишеш, що переставлення своє провістив — то було через страдницький його подвиг. Додав же ти, що на похованні його велике було зібрання людей, і зі знаменитих, світлішого роду людей — то Божим було знаком, бо