Житія Святих - Березень - Данило Туптало

на пошуки Адама заблукалого. Того, хто створений за Моєю подобою, гріх, спотворивши, на землю із раю кинув, розтлив діло рук Моїх, затьмарив красу, яку Я створив. Вовк викрав вихованця мого. Подорожує вигнаний громадянин раю, дерево життя полум'яна зброя береже. Замкнулося едемське місце насолоди. Над заблукалим змилосерджуся, ворога схопити хочу. Хочу, щоб ця тайна всім небесним силам незнаною була, тобі єдиному лише повідомлена. Іди-бо до Діви Марії, іди до одушевленого града, про нього ж говорить пророк: "Преславне говориться про тебе, граде Божий". Піди до словесного мого Раю, іди до східних дверей, іди до обителі, Слова Мого достойної. Іди до другого неба, яке є на землі, іди до хмари легкої і сповісти про нетлінне Моє Пришестя. Іди до святилища Мого приготованого, іди до світлиці божественної вочоловічення Мого, іди до чистої ложниці народження Мого в тілі. Говори у вуха словесного кивоту Мого, хай приготує Мені входи слуху. Вважай, щоб не збентежив її ані не настрашив душу Діви. До церкви тої Божої підійди лагідно. Перший твій голос радість нехай їй принесе. Скажи: "Радій, благодатна, бо помилую скривджену Єву". Чувши це, ангел і собі, що гарно було, думав: "Дивна це річ, її розуміння жодними словами пояснити не можна. Його бояться херувими, Його серафими не сміють бачити, Його всі ангельські сили охопити не можуть. Особливим якимось таємним чином повідомляється в утробі отроковиці Діви Його перебування і власної Його Особи присутність їй сповіщається, входження ж Його в неї має бути через слух її. І Той, що Єву осудив, доньку її прославити намагається, говорить-бо: "Хай приготує мені слух свій на вхід. Хіба може утроба дівоча вмістити невмістимого? Воістину таїнство велике і страшне". Коли ангел так думав, сказав до нього Владика: "Чого вагаєшся, о Гавриїле, через новину речі? Чи не був ти незадовго перед цим часом посланий від мене до Захарії-священика? Чи не сповіщав йому Йоанове зачаття? Чи не навів кари на невіруючого єрея? Чи не зв'язав мовчанням старцеві язик його? Чи не утвердив ділом те, що ти говорив словом? Чи не прийшло за благовіщенням твоїм його звершення? Чи не зачала неплідна? Чи не послухала зістарена утроба? Чи не відійшла неплідности недуга? Природи втекла нездатність, і що є таке, чого б Я не міг зробити? Чому маєш сумнів?" Тоді ангел: "Все для Тебе, — казав, — Владико, можливе: єства неміч зцілити, хворіб імлу розігнати, члени мертві до сили життя повернути, єству зістареному звеліти, щоб дітей родило, у неплідної утроби непліддя забрати, висохлу тростину у злаковидний образ перетворити, землю неплідну явити матір'ю снопів — усе те звичайне для сили Твоєї діло. Свідками є Сара і Ревека, після них Анна — вони колись великою недугою неплідности хворіли, від Тебе звільнення прийняли. Але щоб діві без єднання з чоловіком народити — це перевершує закони єства і виявляє річ і Твою в дівиці присутність, бо Того, Кого небо і краї землі не вміщають, дівоча помістила утроба". Знову-бо до нього Господь: "Як покров Авраама невмістимого Мене вмістити зможе?" Відповів ангел: "Тому що маєш безодню гостинности. І воістину там, о Господи, явив себе Авраамові у дверях покрову його і вийшов, усе сповнюючи. Як же понесе Марія вогонь Божества? Престол Твій пломенить, промінням осяяний, чи може Діва Тебе носити і бути неопалимою?" Знову-бо до Нього Владика: "Якщо опалив вогонь купину в пустелі, то, певна річ, і Марію опалить Моє у ній буття. Якщо ж вогонь той у пустелі, який вогонь Божества мого передзнаменував, купину швидше оросив, ніж опалив, то що скажеш про істину, яка не у вогненному полум'ї, але в образі дощу сходить?" Тоді ангел, веління Боже виконуючи, пішов до Діви і світлим голосом скликнув, кажучи: "Радуйся, обрадованна, Господь з тобою. Більше не здолає диявол роду твого. Де ж бо раніше той ворог рану зробив, там лікар докладає лікування. Де був смертного входу початок, звідти життя собі вхід відкриває, через жінку витекло зло на народ людський, через жінку витікають най кращі блага. Радій, благодатна, не соромся, що жінка причиною була осудження, ти бо Судді й Іскупителя матір'ю будеш. Радій, обрадованна, що маєш народити Спаса світу. Радій, обрадованна, мати життя, через яке втратить силу смерть. Радій, одушевлена церкво Божа, небес купино і землі нетісне вмістилище. Радій, єства невмістимого найпросторіше поселення. Радій, Жениха овдовілого світу мати непорочна. Радій, запустілого світу оновлення. Радій, Маріє, ти-бо достойна прийняти в себе мислене сонце завдяки чистоті своїй. Радій, небесної веселости спадкоємице. Радій, бо через тебе цілому світу радість засяє і людський рід у попередній сан вертається. Радій, обрадованна, ти-бо маєш на руках своїх носити Владику всіх". Це чуючи, Марія думала собі, що це є: чи не якась зваба і чи не прийме смерть замість вітання, як же колись Єва, праматір наша. Коли так вона думала, сказав ангел: "Господь з тобою, не бійся, Маріє, знайшла ти благодать у Бога, приймеш у лоні і народиш Сина, даси ім'я Йому Ісус, Він великим буде і Сином Вишнього назветься. І дасть Йому Бог престол Давидів, і царству Його не буде кінця". Сказала ж Марія: "Як це буде, коли мужа не знаю?" Ангел мовив їй: "Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить, Той-бо, Хто народиться від тебе, Сином Божим є".

Після Благовіщення ангельського, вставши, Діва пішла швидко в гори до Єлисавети, родички своєї, у дім Захарії. І коли привітала Єлисавету, затріпотало немовля у лоні її, сповнив-бо її Духа Святого прихід Маріїн. І де обрадованна проходила, там усе сповнювалося радости. Йоан-бо в утробі матері тріпотав і підстрибував через Марїїне вітання. Промовила ж Єлисавета голосом великим: "Благословенна ти між жінками, і благословенний плід утроби твоєї. Звідки це мені, що прийшла до мене мати Господа мого. Благословенна ти між ланками, ти-бо початок воскресенню зробила, ти нашим входом у рай єси, і вже ніхто не буде докоряти роду жіночому. Більше не боятимуться онуки Євині прокляття, Христос-бо, роду нашого Визволитель і Творець неба та землі, із твоєї святої утроби виходить". Пречиста ж Діва пресвітліша, слова ті чуючи, освячений же ум маючи, коротко Тайну Божу розповівши, мовила: "Величає душа моя Господа, і утішився дух мій в Бозі, Спасі моїм". Прийняла Ізраїля, отрока свого пом'янути милість, яку обіцяв Авраамові і насінню його довіку. Чи бачиш, як свята Діва і праведного Авраама досконалість перевищила, і від усього творіння стала більшою. Через це