Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

Я вже підносила долоню до рота, коли пролунав дзвінок у двері. Рука затремтіла, і таблетка випала, покотилася по підлозі.

– Я відчиню, – сказав Аден, наостанок погладивши мене по плечу, і рушив до виходу. – А ти поки зроби те, що повинна.

Раптом у ніздрі увірвався знайомий запах, який я найменше очікувала зараз відчути. У мене все в голові запаморочилося. Тепер з ослаблих рук випав цілий флакон. Таблетки розсипалися по підлозі, але я лише ковзнула по них незрячим поглядом.

Яров! Він тут! Вовчиця всередині переможно завила, радіючи і кружляючи на місці.

Перш ніж зрозуміла, що роблю, я кинулася слідом за Аденом. Потрібно зупинити, втримати! Страшно уявити, що буде, коли він зрозуміє, що альфа замішаний в моєму зникненні! З якої б причини Яров тут не з’явився, смерті я йому не бажаю. Та що там не бажаю! У мене при самій думці про подібне кров холоне в жилах.