Біжи або кохай - Люсі Лі

Казино, було щільно заставлено ігровими столами. В основному для покеру, але тут були й рулетки, і ще дуже багато всього, назв чого я навіть не знала. Ошатні та гарно одягнені гості вже юрмилися біля столів з покеру, та щось голосно вигукували. Хтось радів, хтось роздратовано щось жбурляв. 

За кожним зі столів стояли вишрубовані круп'є. Чоловіки та жінки в однаковій темно-бордовій формі. Вони з розумним виглядом розкладали карти або незворушно пояснювали правила тим хто чогось не розумів.

Після того як ми направилися до свого місця, казино знову ожило.

Карти стосувалися, рулетки крутилися, кістки кидалися. Гра йшла повним ходом. І здавалося, що вже нікому немає справи до великого та грізного боса Корецького та його нової пасії.

Один з офіціантів, що підійшов до нас, чемно вказав нам наш столик, де ми проводитимемо сьогодні свій вечір. 

Кинувши на те місце швидкоплинний погляд, з полегшенням розумію, що Корецький грати не збирається. Бо я і так відчувала себе не у своїй тарілці, а якщо мене ще змусять кидати кості, або вгадувати карти, я зовсім розгублюся.