Біжи або кохай - Люсі Лі

- Все добре, — тільки й можу хрипко видавити з себе. - Зараз я заспокоюся, і ми підемо.

- Якщо тобі настільки нестерпна думка з'являтися зі мною поруч на загальних заходах, то тоді звісно залишайся вдома.

- Ні, — відчайдушно мотаю головою. - Справа зовсім не в цьому. 

- А в чому тоді, Арино? - стиснувши кулаки, нетерпляче випалює.

- Я не можу зараз розповісти про те що мене мучить. По перше ця розмова не на пару хвилин, а по-друге, я ще не готова на таку відвертість. 

- Ну добре, — роздратовано тягне. - Тоді про те що тебе хвилює ми, якщо ти звісно не проти, поговоримо після вечірки?

Я у відповідь лише підтискаю губи, бо насправді не знаю, чи потрібна взагалі мені ця розмова. Можливо краще якщо між нами й надалі залишатиметься ця недомовленість. Можливо мені краще мовчки відпрацювати батьківський борг та назавжди забути все що було між нами. Якщо звісно вийде. 

- На ось, одягни, — несподівано вириває мене з думок голос Стаса. Виявляється, весь цей час він мовчки спостерігав за мною. - Думаю цей подарунок буде до смаку моїй – царівні Несміяні, — хижо всміхається, та спритно витягує із кишені піджака маленьку оксамитову коробочку, ніжно лілового кольору, та відкриває її. 

Розширивши від захоплення очі, я ахаю. 

На білій шовковій підстилці лежали неймовірної краси сережки. 

Біле золото химерними візерунками та завихреннями тонких ліній оперізувало ограновані сапфіри. Неймовірної краси мерехтливий комплект, що підкреслював колір моїх очей і ніжну білизну моєї шкіри.

Коли я тремтячими руками вдягаю сережки собі в мочки, то відразу відчуваю важкість ювелірної прикраси. Сережки струменевими переливами спускаються вздовж моєї шиї дістаючи майже до ключиць. 

– Ну що, ходімо? - подаючи мені руку, та нахиливши голову набік питає Стас. - Машина вже чекає.

- Так, — киваю у відповідь, і слухняно простягаю чоловіку руку. 

Перед тим як піти за Стасом кидаю швидкий погляд на наше відображення у дзеркалі.

Ми в парі виглядали надзвичайно гармонійно, та гарно. 

Каблук босоніжок був достатньо високий і я навіть діставала чоловікові до підборіддя. 

Високий привабливий в шикарному костюмі чоловік і красива жінка в дорогих і брендових речах. Ніжна порцелянова Барбі та чорний демон — гарна парочка.

Корецький міцно підтримуючи мене під лікоть, допомагає спуститися з крутих сходів. І коли ми разом нарешті спускаємося в загальний хол, на нас одразу спрямовується не менше десятка очей його охорони. 

Тут були й вже знайомі мені хлопці Віталік, Толя, Мишко та Жека. Але були й ті, кого я бачу вперше. Здавалося, майже половина людей з охорони Корецького зібралося, щоб охороняти нас на сьогоднішньому заході. Навіть Софа вибігла із кухні, та побачивши мене заохала, захоплено сплескуючи руками.

Але найбільше я відчувала на собі важкий і пронизливий погляд зелених очей Ната. У мене навіть з'являється відчуття, що хлопець готовий мене зжерти, ну чи по надкушувати. В найцікавіших місцях, які якраз в мене і були відкриті на загальний огляд. 

Крадькома глянувши на нього, миттю відчула як фарба збентеження вдарила в обличчя. Мене зараз зовсім не радував такий активний інтерес, з боку мого охоронця, а навпаки змушував мене ще дужче напружитися.

Хіба він не розуміє, в яку небезпечну гру грає? 

Якщо Корецький хоч щось запідозрить, то реакцію чоловіка неможливо передбачити. І я точно не думаю, що він мило потріпає хлопця по щоці й скаже, — мовляв, молодець. А про те, що може чекати на мене, я взагалі боюся і думати.

Сильніше вчепившись в потужне передпліччя Стаса я опускаю очі, старанно уникаючи погляда Ната.

Біля головного входу нас вже чекало чотири чорні позашляховики. Тільки машина Корецького, матово-чорна Grand Cherokee, вигідно відрізнялася на їх тлі. Ось до неї мене Стас і повів. І все було б добре, але єдине, що мене бентежило, це кількість охорони з якою ми відправляємося на цей захід. Кожна з машин була під зав'язку забита міцними чоловіками у строгих костюмах.

Невже Стас Корецький може чогось настільки боятися? Ну не через мене ж він стільки людей набрав із собою.

Мене посадили на заднє сидіння просторого позашляховика. З одного боку впритул до мене сів сам Корецький, а з іншого Нат. Теж дуже близько від мене. Так щільно що мені навіть вдихнути було складно, щоб ненароком, не торкнутися оголеною шкірою одного з чоловіків.

З таким ескортом я навіть думати про втечу боялася, хоча хто мене знає?

Коли ми виїхали до міста, вже починало сутеніти. І останні промені сонця що заходи́ть кидають прощальний криваво-червоний відблиск, на наш похмурий кортеж, відбиваючись від матово — чорного скла кривавими бризками. 

Від автора:

Любі друзі, дякую за вашу підтримку і вподобайки що ви мені ставите. Це дуже надихає на те, щоб ще більше вкладатися і швидше писати. Та ще не забувайте підписуватися на мене, мені це теж буде дуже приємно, бо я маю для вас ще дуже багато цікавих новинок. З любов'ю, ваша Люсі(⁠ ⁠˘⁠ ⁠³⁠˘⁠)⁠♥.