Біжи або кохай - Люсі Лі

— Ото побував би на моєму місці, я на тебе подивилася б як ти радієш з цього приводу, — хижо озираюсь, скидаючи його руки з себе. — Ти що не розумієш мені не потрібен весь цей пафос, гучні заяви пана Корецького. Я просто хочу звичайного спокійного життя без усього цього блиску, химерності та шику.

- Але у цьому весь Корецький, і якщо ти плануєш і надалі залишатися з ним поряд, ти повинна звикнути до цього. Або, хоча б змиритися. 

- Чому ти вирішив, що я збираюся з ним залишатися? — піднявши брови, здивовано перепитую. 

- Бо бачу як ти від одного його погляду мало не млієш, — роздратовано пирхає хлопець у відповідь. - І не тільки я це бачу, Арино, а і Стас також.

- Це не так, — спалахнувши, обурено спростовую. 

- Ну добре, — піднявши руки долонями до гори, миттєво погоджується. - Я не буду сперечатися із тобою, з цього приводу, тим паче твоя реакція і так говорить сама за себе. Тому досить балачок, в тебе залишилася лише година до появи Корецького. Тож раджу поспішити зі зборами, – додає офіційним тоном, остаточно виводячи мене цим. – Ти ж знаєш, що Корецький не любить…

- Та я знаю, що не любить твій Корецький, — уїдливо шиплю, обриваючи його.

- Чому це він мій? - спалахнувши поглядом, гарчить. - Останнім часом він більше твій, ніж мій. Це ж він з тобою постійно проводить час разом, а на зі мною. 

- Ти знаєш у мене складається враження, ніби ти ревнуєш до мене Корецького? – запитливо вигинаю брову.

- Може й ревную, — низько опустивши підборіддя, зізнається мій особистий охоронець. - Тільки не Корецького до тебе, а навпаки. 

В мене аж щелепа відпадає, від такого зізнання. Звісно я здогадувалася, що Нат ревнує. Але одна справа здогадуватися, а інша коли про це відверто тобі говорять у вічі. 

Мовчки дивлячись на хлопця, не знаходжуся з відповіддю. Бо дійсно не знаю що йому на це сказати. 

 - Гаразд, — дивлячись що я впала у ступор, нарешті вимовляє. - Більше не заважатиму тобі збиратися, та ще... будь обережна, Арино.  

Сказавши це Нат пішов. А я так і завмерла на місці, трішки приголомшена розмовою, що між нами відбулася.

Я звісно помічала, які довгі погляди останнім часом на мене кидає Нат. Все частіше я чую від нього недвозначні компліменти що хлопець пускає на мою адресу. Не сказати, що мені було це неприємно, але відповісти йому взаємністю я однозначно не могла. Та і не хотіла. 

По-перше, Корецький ще не зняв з мене статусу «недоторканної». А по-друге, Нат для мене швидше був як друг. І саме у цьому статусі я бачила його, а не у статусі коханця. 

І навіть якщо Стас вирішить мене відпустити, як розповідав Нат, я не впевнена що в мене з хлопцем щось вийде. Швидше за все мені знадобиться що найменше рік, щоб хоча б спробувати забути демона — Корецького. І бажано, щоб я була при цьому якомога далі від нього, можливо десь за кордоном. І мені певно це вдасться. Якщо звісно він заплатить мені, як запевняє мене Нат. 

Але якщо насправді бути із собою чесною, мені не потрібні були від Стаса його гроші, популярність, влада. А тим паче грошові можливості, що він мені міг надати. Бо на свій розпач і сором, з кожним днем я все виразніше розумію, що мені потрібен був лише він. Без усієї цієї мішури та атрибутів багатія. 

Він який є, колючий, жорсткий, у чомусь незрозумілий. Але здається, що я починаю розуміти, що вся його непередбачувана поведінка, це лише захисна маска, броня, що насправді робить його нещасним, від того і злим. І мені, як справжній рятівниці хотілося бути поруч із ним, щоб він знову зміг стати щасливим. Мабуть, це мені передалося від мами, вона так само колись рятувала батька, роками чекаючи на взаємність. 

Але чекати взаємності, від холодного і розважливого демона, це напевно щось із ряду фантастики, або я зовсім з глузду з'їхала. Корецький занадто був не передбачуваним у своїх проявах, занадто часто змінював свій настрій. І мені ще до кінця, було не ясно, ким насправді я для нього є. Аріною Васнецовою, дівчиною, яка може допомогти йому розтопити його холодне серце, або просто ще одним сурогатом, лише спогадом про померлу кохану.