Біжи або кохай - Люсі Лі
Мало не вибухнувши від образи не чекаючи Ната, миттю рву на вихід, але хлопець швидко наздоганяє мене на сходах. І взявши під лікоть різко притягує до себе.
- Куди зібралася, крихітко?- люто шепотить мені на вухо, та швидко перехопивши ініціативу, веде мене вниз по сходах. - Невже задумала втекти?
- Ні, просто мені дуже кортить якнайшвидше піти звідси, — уїдливо шепочу хлопцеві у відповідь, ледве встигаючи за його широкими кроками, адже висока шпилька та довга сукня не дозволяють мені швидко пересуватися.
- Ну то ходімо, — якось загадково шкіриться у відповідь Нат.
- Гей, можна обережніше, — обурено скрикую, коли мене буквально силою затягують до жіночого туалету. - У чому справа Нате?! - вскидую на хлопця грізний погляд.
- По-перше, ні не можна! – нависнувши наді мною пропалює мене очима. – І досить корчити із себе ображену, думаєш ніхто цього не помічає, — робить стрімкий крок у мою сторону, змушуючи мене відступити. - Тому швидше роби свої справи й ходімо.
- Нат я все розумію, але це жіночий туалет! - схопивши повітря, обурено відповідаю, з силою висмикуючи руку з його хватки.
- І що? - вимогливо скидає брів. - Якщо треба буде, ти й по маленькому будеш робити з відчиненими дверима, щоб я все бачив. Мені велено з тебе око не спускати, — уїдливо шепотить, знову роблячи крок до мене та буквально впечатуючи у протилежну стіну. - Тим паче ти сьогодні така смачна цукерка, весь вечір зводиш мене з розуму своїми принадами, — хрипить наближаючись на небезпечну відстань від мене. - Може, я весь цей час чекав слушної можливості залишитися з тобою на самоті.
- На що ти натякаєш? - моє дихання помітно частішає, видаючи хвилювання, що раптово мене охоплює. - Ти ж казав, що ми друзі й у тебе і на думку не спаде чіпати мене проти моєї волі? - напружено видихаю хлопцеві майже в губи. Сподіваючись, що він все ж таки схаменеться і не наробить дурниць. Адже весь його пекучий погляд буквально кричить про те, що зараз насправді він хоче зробити. Він зараз хоче поцілувати мене, бо я бачу які палкі погляди хлопець кидає на мої вуста, і це мене не аби як лякає. Чи хотіла я, щоб він мене поцілував, не знаю, скоріше — ні. І ще я достеменно знаю, що якщо він це зробить це буде неправильно.
- Казав, — сипло видихає у відповідь, трохи відсторонюючись. Здавалося, що хлопець колосальним зусиллям волі стримує себе, від необдуманого вчинку. Він зараз так близько стоїть від мене, що я могла чути як шалено в цей момент б'ється його серце.
- То що змінилося? – тихо промовляю, вдивляючись у зелені смарагди його очей.
Адже і гарний він. Дійсно не чоловік, а мрія для будь-якої жінки. І можливо я могла б навіть його полюбити, якби вже не кохала іншого. І це те що мене зараз стримує.
Нарешті я сама собі у цьому зізналась, я закохана у Стаса Корецького і навіть не знаю що тепер з цим робити, бо замість радості, усвідомлення цього завдає мені пекельного болю.
- Арино, — ніби скинувши навалу ігноруючи моє питання, раптово змінює тему розмови. - Хочеш ми зараз же втечемо звідси? - його дихання збивається, від напруги й Нат починає важко дихати. Мабуть, все що він зараз каже дається йому неймовірно тяжко. - Із міста, з країни. Ти і я, — прикладає долоню до стіни біля мене, відрізаючи мені єдиний шлях на втечу. - Я обіцяю нас ніхто ніколи не знайде. У мене теж є гроші, може, не так багато, як у Корецького. Але я зроблю все що від мене залежить, щоб ти нічого не потребувала.
Я мовчки, стиснувши губи мотаю головою, відчуваючи як спазмом здавлює груди.
- Ні, — хрипко видихаю. - Я на це не піду. Добре я безправна лялька в руках бездушного ляльковика, але Навіщо це тобі Нат? Ти ж знаєш, що з нами може робити Корецький якщо все-таки знайде. Ти сам неодноразово мене лякав цим.
- А може за тим, що я закохався у тебе, — низько опустивши підборіддя зізнається. Гарні яскраво зелені очі спалахують божевільним полум'ям.
- Ні, — випростовую руку вперед та впира́юся долонею у потужні чоловічі груди. - Я тобі зовсім не пара Натаніель — пробую трішки відсунути його від себе. - Ти ще зовсім юний і це минеться…
- Не минеться, — гарчіть у відповідь. - І я всього лише на два роки молодший за тебе, про яку юність ти говориш? - в зелених очах зараз читається такий розпач, такий біль, що мені навіть дивитися на нього важко було. Але я повинна йому це сказати. Мабуть.
– Тоді заради мене, якщо дійсно кохаєш, прошу, не ламай собі життя, — тихо шепочу, відчуваючи як з новою силою мене затоплює розпачем.
Як би я не хотіла, щоб ця розмова між нами відбулася, я відчувала, що рано чи пізно це станеться. Нат занадто запальний, занадто ще необачний у своїх поривах. Не здивуюся якщо Корецький вже давно здогадується про те, що Нат не рівно до мене дихає.
– Багатства закортіло дівчинка, сподобалося жити заможним життям, та ні в чому собі не відмовляти? - несподівано обпалює мене грубістю, та очі хлопця перетворюються на палаючи вогнем смарагди. - Так знай, — розтягнувши губи у кривій недобрій посмішці, притискається до мене упритул. - Такий, як Корецький, тобі не по зубах. Він перемеле тебе, перекришить і нічого від тебе не залишить, окрім порожньої та неживої оболонки. Як зробив з усіма, хто був до тебе, — зло шипить мені в обличчя.
- Згодна з тобою, — уперто скидаю підборіддя. - Він може так вчинити й скоріше за все так все і буде, але це вже мої проблеми. Чи не так?
Сама не розумію чому це кажу, мабуть, десь глибоко всередині я все ж таки сподіваюся що Стас мене полюбить. По справжньому.
– Значить ти мені відмовляєш? - важко ковтнувши, хрипко проговорює хлопець, а його погляд здається зараз пропалить мене наскрізь.
- І це також, але найперше я виконую свою угоду з Корецьким і поки він не вирішить інакше, я йому належатиму.
- Ну звісно, — з якоюсь образою тягне хлопець. – Але скоро ти йому набриднеш і тоді ми подивимося …
- Що подивимося?! - не стримавшись випалюю. - Нат, я тобі відмовила не через те, що у мене із Корецьким угода, а, тому що відмовила і крапка. Я жива людина і не можу стрибати з одного ліжка до іншого. І ще, ти не замислювався, що може я дійсно хочу бути з ним! Може, у мене почуття до Стаса…,— випаливши це, миттєво прикладаю долоню до рота.
