Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– У тебе кров, – глухо промовив Яров, наближаючись майже впритул і обережно торкаючись моєї щоки. – Боляче?

– Терпимо, – буркнула я, не знаючи, як сприймати зміну його поведінки. Тільки що демонстрував гнів, тепер веде себе повністю протилежно.

– Ти не уявляєш, як мені хотілося втрутитися і перегризти їй горлянку, – він з шумом втягнув повітря, ковзаючи носом по моїй шиї. – Вона наважилася напасти на тебе, заподіяти тобі болю. Проігнорувала прямий наказ! Хоча останнє найменше, що мене турбувало в той момент... Але ти... Ти дала їй відсіч, дівчинко! Я дав тобі можливість насолодитися власним тріумфом. Побачити, на що ти здатна.

– Взагалі-то це я перша розпочала бійку, – неохоче зізналася, відчуваючи, як гнів і азарт пережитої сутички поступаються місце зовсім іншим емоціям.

Порівняно з ними навіть біль від укусів і подряпин втратив гостроту. Та й я усвідомлювала, що завдяки регенерації перевертнів від них вже до ранку не залишиться і сліду.

– Невже ти й справді гадала, що я можу надати їй перевагу перед тобою? – ледве чутно сказав альфа, обережно обіймаючи мене і пригортаючи до себе.

Він навіть не питав про причину бійки. Не було необхідності. Чудово все зрозумів і так. Усвідомлення того, що Яров розуміє мене краще, ніж я сама себе розумію, лякало все більше.

– Якби ти тільки дозволила показати, як багато для мене значиш... Моя вовчице... Моя єдина... – дідько, чому все всередині так скажено відгукується на кожне слово? А з вовчицею відбувається і зовсім щось неймовірне! Вона з розуму сходить, прагнучи до його вовка. – Твої слова говорять одне, але твої вчинки, те, що я відчуваю до тебе, дають підстави сподіватися, що я не обманюю себе, що ти і справді...

Він осікся, обхоплюючи мою голову руками і приникаючи до губ жадібним гарячим поцілунком. Його пальці занурилися в моє волосся, поцілунок ставав все більш пристрасним і неприборканим. А в мені все відгукувалося на його дикий, глибинний і потужний поклик. Усвідомлення того, що моє тіло втискається в його, таке ж оголене і відкрите переді мною, п’янило і змушувало все інше здаватися неважливим.

Три ночі. Ми не були разом вже три ночі! І моє тіло так зголодніло за ним, що ніби молило про припинення цих тортур.

Яров немов відчув мій стан, і його рухи стали ще більш несамовитими, навіть брутальними. Підхопивши мене під сідниці, підніс до найближчого дерева, притулив, продовжуючи покривати жадібними поцілунками моє обличчя, шию, плечі, груди. Ми обидва гарчали, видаваючи звуки, мало схожі на людські. Але зараз все сприймалося якось відсторонено, ніби здалеку. Коли його гарячий пружний член, нарешті, увірвався всередину, я завила від ще більш бурхливих відчуттів, які обрушилися на мене. Жадібно подавалася назустріч, впивалася в його шкіру нігтями і зубами.

В якийсь момент він відсторонився і вислизнув з мого тіла. Я протестуюче закричала, дивлячись на нього помутнілими, напівбожевільними очима. Яров видав дикий рик і потягнув мене на землю, змусивши встати на карачки. Ця поза завжди здавалася мені трохи принизливою, але зараз... Зараз навіть хотілося, щоб він взяв мене саме так! Хотілося скоритися йому до кінця, дозволити все, що захоче. Він обхопив мої сідниці руками і злегка стиснув, млосно повільно провів по ним уверх, обхоплюючи талію.

– Ну ж, зроби це! – закричала я, знемагаючи від нетерпіння.

– Скажи, що ти відчуваєш те ж саме, що й я, – ніби не чув він, продовжуючи гладити моє тіло. Слова давалися йому важко, звучали хрипко. – Скажи, що підкоряєшся мені з власної волі. Моя вовчиця!

Він припав губами до мого жіночого єства, яке сочилося соками, став облизувати і злегка покусувати. Я завила від жахливого несамовитого збудження.

– Благаю тебе!

– Скажи мені, вовчице! – обпаливши черговим жарким поцілунком моє жіноче єство, наполягав він.

– Так, я відчуваю це! Підкорююсь тобі! Будь ти проклятий! – крикнула, люто подаючись назустріч його губам і язику.

Почувся задоволений сміх.

– Завтра буде ніч повного місяця, вовчице. Чи станеш ти моєї парою і визнаєш це перед усіма?

Я мовчала, відчуваючи, як усе всередині розривається від суперечливих почуттів. Шалене бажання перепліталося із залишками впертості і протесту.

Відчула, як Яров відсторонюється, залишаючи мене ось так: принижену, незадоволену, розпалену його ласками.

– Чому просто не закінчити те, що почав? – видихнула я, сідаючи на коліна і мало не з ненавистю дивлячись на нього. – Адже ти теж цього хочеш! – красномовно подивилася на його напружене чоловіче єство.

– Ці мої потреби я можу задовольнити не лише з тобою, – промовив він спокійно. Його очі дивно блищали, і я не могла зрозуміти, що він відчуває. – Від тебе мені потрібно не тільки тіло. Хочеш, я просто відпущу тебе зараз? Дозволю піти.

– А сам підеш до цього стерва? – вирвалося у мене шалене.

Чомусь зараз думка про такий поворот подій знищила значення всього іншого. Залишилися лише інстинкти. Дикі, невгамовні. Він мій, і я нікому не бажаю його віддавати! І до нестями хочу закінчити те, що ми почали!