Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

МИНУВ МІСЯЦЬ…

— Не віриться, що мені сьогодні двадцять один. — Кручусь біля дзеркала, оцінюючи свій зовнішній вигляд. Нарешті наступили теплі дні й можна трохи присвятити свою блідою шкірою.

— Двадцять один, — глузливо промовляє Лера. — Я подивлюся на тебе, коли тобі виповниться тридцять вісім.

— Просто, за останні кілька місяців я ніби постаріла на десять років. До речі, не скажеш, що тобі тридцять вісім.

— Значить, я все роблю правильно, — загадково посміхається вона.

— А що ти робиш? Поділися секретом!

Валерія має чудовий вигляд і якщо задуматися, то вона напевно не вилазить із салонів краси та спортзалів. Мало від природи мати таку зовнішність. Швидше за все, йде багато часу, щоб підтримувати її.

— Не парюсь із цього приводу. — Озвучує свою відповідь, шокуючи мене. — Вік це лише цифра. Головне, як ти почуваєшся всередині.

— І все? — здивовано дивлюся на неї. Я чекала півгодинного спічу на тему: «Як тримати себе в руках і виглядати жахливо, коли тобі майже сорок».

— Єдине, що я роблю — це не вживаю жодної погані. Дотримуюсь правильного харчування. Це у двадцять один я могла їсти все, що хотілося, — підморгує мені. — А зараз цей номер не прокочує.

— Але ж сьогодні на честь мого дня народження ти відмовиш принципам?

— Так. Я вип'ю за тебе пару коктейлів. Ти була у гінеколога, якого я радила тобі?

— Так. Була. Спочатку я дуже скептично поставилася до того, що він чоловік і мені зовсім не хотілося йти до нього. Якийсь сором, розумієш? Сором охопив мене. Було вкрай незручно розсовувати ноги перед ним, але потім я навіяла що це звичайний лікар. А лікар – це людина без статі.

— Правильно. Це дуже гарний гінеколог. Зараз те, що турбує тебе, відходить на другий план. Найголовніше – це здоров'я малюка.

Повертаюся до дзеркала боком і задираю сукню. У мене немає жодних змін. Живіт, як і раніше, плоский. Навіть немає ніякого натяку на горбок. Зате груди стали більшими. Матвій одразу звернув на це увагу й уподобав цей «бонус» вагітності.

Взагалі, моє сексуальне бажання до нього стало в рази відчутнішим. Він і до цього приваблював мене, а зараз, часом зовсім зносить дах… Я сподіваюся, що це черговий гормональний сплеск і через деякий час все стане на свої місця. Щоправда, Матвій не скаржиться. Йому також завжди мало мене.

Я опускаю сукню вниз і поправляю її на талії. Тягнуся за плойкою. Сьогодні я вирішила що у мене буде ідеально рівне волосся.

— Арон уплутався за мною, — ледь чутно вимовляє Лера. У такі моменти, коли вона говорить про Арона вона стає ще молодшою. На щоках з'являється рум'янцем, а в очах таємничий блиск.

— Як твій супутник, уплутався? — граю бровами, дивлячись на Леру в дзеркало.

— Не говори дурниць. Він просто, начебто, перестрахування. Янніс переживає за мене, тож приставив свого брата. Як щеня гасає за мною.

— Стоп, — завмираю і роблю серйозне обличчя, хоча саму жахливо пробирає сміх. — Я не можу зрозуміти, з яким братом ти спиш? З Яннісом чи Ароном?

— Вета! — її голос стає нижчим, а загадковий блиск в її очах перетворюється на справжнісіньку злість. — Дурниці не неси! З жодним із них у мене нічого немає. Янніс до втрати свідомості любить свою колишню дружину, а Арон — хлопчисько, який марно витрачає своє життя. По вуха загруз у криміналі й не має жодних морально-етичних норм. І з межами в нього туго. Він постійно їх переступає.

— Я зрозуміла, — закусивши губу ледве стримую сміх. Серйозно, мені все очевидно.

— Що ти зрозуміла?

— Я зрозуміла, що про Янніса було два речення, а про Арона двадцять два!

— Вето, тобі правда сьогодні двадцять один? Може тобі одинадцять?

— Все, все! Здаюсь! Я більше не торкатимуся цієї теми.

— До речі, де твій обранець? — Лера виглядає з вбиральні та мигцем оглядає квартиру в пошуках Матвія.

— Він сказав, що ми зустрінемося вже в барі. Матвій орендував для мене цілий бар, уявляєш? — задумливо тягну, а потім приходжу до тями: — Ти ж на колесах? Або ми можемо викликати таксі.

— Ні, не потрібно жодних таксі! Терпіти не можу чужої людини за кермом. Спокійно почуваюся тільки коли сама за кермом, ну чи Арон. Я відвезу тебе.

Арон. Здається щойно за Леру говорила підсвідомість. Тому що справжня Лера вважає Арона цуценям та хлопчиськом. Не зациклюватиму на цьому увагу. Валерія, схоже, сама вже все зрозуміла.

Приблизно за годину ми з Лерою приїжджаємо за призначеною адресою. Це невеликий бар поблизу центру, який Свят порадив до святкування мого дня народження. Але я так розумію, що це не єдиний подарунок мого коханого. Матвій пропадає сьогодні весь день, схоже, готуючи ще один подарунок.

Сьогодні цей бар був відкритий тільки для моїх гостей, який я не особливо знала. Наприклад, он ту білявку, яка біля барної стійки потягує коктейль. Судячи з пильного погляду Михайла, друга Матвія — це Марта. Я про неї багато чула.

Також, я була незнайома з дружиною Свята, але мені здавалося ми з нею потоваришуємо. Той недобармен теж був у списку запрошених.

Переступивши поріг, я відразу сконцентрувала на собі загальну увагу. Але не такого прийому я чекала. На обличчях присутніх завмер… страх? Здивування? Шок? Якщо змішати всі ці емоції, то вийде щось наближене до виразу обличчя. Стояла абсолютна тиша і тільки тому мою увагу привернув маленький плоский екран над баром. Там крутилася якась програма новин. У ній йшлося про моторошну аварію, що сталася двадцятьма хвилинами раніше на об'їзній.

Зробивши крок вперед я вп'ялася поглядом в екран. На екрані застигла картинка двох машин, розбитих вщент. Однією з машин була тачка Матвія.

Я кілька разів моргаю і не можу повірити у побачене. Ці картинки не вкладаються у мене в голові.

Це не його машина. Ні. Просто схожа.

— Що це? — питаю у притихлої юрби. — Що це?

У відповідь отримую таку ж мовчанку. Ніхто з присутніх не наважується прокоментувати те, що щойно побачили всі.

Руки починає трясти. Намагаючись вгамувати тремтіння, я відкриваю сумку і шукаю телефон. Дзвоню Матвію.