Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Значить, вона все-таки залетіла? — задоволений своєю проникливістю, склавши руки на грудях, тато відкидається на спинку стільця.

— Толику! — пищить мама і чомусь червоніє. А я навпаки блідну. Мені вперше в житті хочеться виставити тата за двері, щоб він перестав так розмовляти з Матвієм.

Я розумію, що він турбується за мене. Але навіщо ж так сильно перегинати ціпок? Він же може зламатися та зрикошетити у невідомому напрямку.

У ситуації, що склалася, я звичайно ж виберу Матвія, нехай навіть батько зречеться мене.

— Таня! — копіює її тон батько.

— Поводься скромніше! — стримано вимовляє мама.

— Тебе забув спитати, — огризається. — Я сподіваюся, що вона вагітна не від Єфимки? Який термін?

У мене в прямому розумінні від його слів на стіл падає щелепа. Я перекладаю погляд на Матвія, а його це навпаки не розчарувало. Ніби він щойно спіймав невидиму татову хвилю та осідлав її.

— Ображаєте! — посміхається. — Дитина моя!

— Сподіваюся! І що далі?

— А далі, як годиться. Весілля, сім'я, побут.

— А в неї ти питав? — киває на мене.

— Ні. Ще не питав.

— Ну, ти спочатку спитай, а потім будуй свої плани на світле майбутнє.

— А ви не проти?

— До чого тут я? Тобі не зі мною жити. Пішли, покажеш, де в тебе тут курять.

Вони мовчки підіймаються і виходять з кімнати, залишаючи нас з мамою в повній розгубленості.

— То правда? — переводячи на мене погляд, тихо запитує мама.

— Так. Днями дізналася. Нудити почало. Не знаю, який термін. — Відповідаю короткими реченнями. Як робот.

Все тому, що в голові у мене справжнє цунамі. Думки гарячково змінюються одна на одну, а перед очима миготять нечіткі картинки, де Матвій і тато з'ясовують відносини. Тому наступні слова мами звучать ледве чутними. Якоюсь нерозбірливою луною.

— У мене так само було. Здавалося, що токсикоз почався з перших днів вагітності.

— Що? — перепитую і додаю: — може піти перевірити як вони там?

— Та, заспокойся ти! Вони дорослі хлопчики. Самі розберуться.

— Не вбивають один одного?

— Вето! Що ти таке верзеш?

— Але погодься, тато був неправий!

— Звичайно, не правий!

— Чому він такий допит не влаштовував Єфимові? Може тоді він раніше втік би? — обурено махаю руками.

— Бо тато сподівався, що ти сама все зрозумієш. Виявилося, не зрозуміла. Батько дуже образився на тебе, коли ти з'їхала... Тут він уже мовчати не став. А то раптом ти знову вирішиш покалічити собі життя? Але мені здається, Матвія він полюбив. Вони однакові, засранці!

— Матвій зовсім не схожий на батька!

— Так-так, — мама поблажливо хитає головою, посміхаючись. — З боку видніше.

Через кілька хвилин Матвій із татом повертаються чи не обійнявшись. Сміючись.

Що ж там за балкон такий, що всі виходять звідти у піднесеному настрої? В обід звідти посміхаючись вийшов Мишко, зараз тато. Щасливий такий. Ніби щойно не було найогиднішої розмови за все моє життя.

— То що в нас сьогодні на десерт, Матвію? Ти припас ще якісь новини, що шокують? — Батько займає своє місце, спираючись долонями об зріз стільниці.

— Ні. На цьому зупинимося! — Матвій падає поряд зі мною і клацає по носі. — Як самопочуття?

— Нормально!

— У нас ще й десерт буде? — усміхається мама.

— Так. Нічого надприродного. Звичайний яблучний штрудель. До речі, Вета допомагала мені готувати його.

Я так розумію самий епіцентр апокаліпсиса ми безнапасно минули й можна розслабитися? Поняття не маю про що вони говорили на тому загадковому балконі, але, здається, вони зійшлися в думках і батько правда схвалив мій вибір.