Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Вета

— А де Авдій? — дивлюся на коробки, що стоять у коридорі з моїми речами та з жахом помічаю, що серед них немає мого улюбленого фікуса.

Як же так? Авдій став символом нашого знайомства, майже кохання. Якби не ця квітка, навряд чи Матвій переступив поріг моєї орендованої квартири.

— Це хто ще? — Матвій каламутним поглядом проходить по коробках, не розуміючи про що я.

— Квітка моя! Зелена така! На вікні у кухні стояв! Ти мені допоміг його перенести в перший день нашого знайомства.

Я розумію, після вчорашнього, хлопець туго тямить, але як можна було забути Авдія?

До речі, щодо вчора. Це взагалі окрема тема для розмови. Матвій вдома з'явився глибокої ночі. П'яний та брудний.

 Моєму здивуванню не було межі. Але на ранок він присягався, що такого більше не повториться. Це був одиничний випадок, подробиці якого мені не варто знати. А далі з хворою головою він узяв ключі від моєї квартири та втілив свої слова в реальність. Переніс усі мої речі.

Я теж часу марно не втрачала. Подзвонила господині та сказала, що з'їжджаю. Зателефонувала Лері й попросила у неї номер гарного гінеколога.

— А, це… — Матвій втомлено провів по блідому обличчі. — Це той бур'ян, який на підвіконні стояв? Може, його там і залишимо?

— Ти, що з глузду з'їхав? Це ж символ нашого кохання! Якби не Авдій, навряд чи ми познайомилися б.

— Ой, та годі!

— Я сама його принесу! — невдоволено фиркаю та зриваюся з місця.

— Куди? — Матвій тягне мене за руку, зупиняючи. — Важкостей тобі не вистачало ще тягати. Сиди! Зараз спущу до тебе твого Авдія.

За п'ятнадцять хвилин Матвій приходить з Авдієм у руках.

— Миха дзвонив! Зайде на пів години. Куди це? — Злегка підкидає важкий вазон.

— На кухню! — верещу від радості. — Я там трохи потіснила тебе на поличках у ванній кімнаті.

— Роби що хочеш! — проходячи повз мене, підморгує: — Тепер це твоя домівка.

Колись пропозицію Єфима з'їхатися я прийняла зі страхом, що паралізує. Підсвідомо, я намагалася «втекти» від переїзду навіювавши всім, а зокрема собі, що я не готова до спільного побуту.

Насправді я була не готова втратити волю. Просто тоді я цього ще не розуміла.

За останні два місяці моє життя перекинулося з ніг на голову, і я, як і раніше, не готова до спільного проживання. Але з'їхатися з Матвієм було таким ненав'язливим і логічним рішенням, що я не замислюючись ні на мить, погодилася на нього. У спільному побуті немає нічого страшного, якщо він справді спільний.

— Зателефонуй батькам, — долітає до мене з кухні. — Запроси їх увечері на вечерю. Не хочу зволікатися з новинами.

Так я й зробила. Поки Матвій із Мишком говорили на балконі, я запросила батьків на вечерю. Було складно зберегти в секреті, чому ми так скоро хочемо з ними побачитися, але я впоралася з цим завданням.

Заваривши хлопцям ароматний чай і зробивши легку закуску, я пішла господарювати в вбиральні Матвія наповнюючи холостяцький побут дівочими речами.

Відразу відчувся затишок. Мене переповнюють якісь невідомі теплі почуття. Мені хочеться стати для Матвія справжньою господинею. Щоб йому було приємно повертатись додому. Щоб йому хотіло повертатись додому. І найдивніше, що я почала отримувати задоволення від дрібних побутових речей, таких як прибирання, наприклад. Залишилося освоїти готування і можна з упевненістю претендувати на звання «Найкраща дружина».

***

— Матвію, ким ти працюєш? — тато серветкою витирає куточки губ і встромляється пильним поглядом у хлопця.

— У сучасному світі це називається фриланс. Моя нинішня робота тісно пов'язана із криптою. Про те, кілька років тому працював на одну велику фірму, наче згадував про це.

— А ким працюють твої батьки?

— Тату, може, не треба допитувати Матвія? — перетягую увагу на себе.

Я пам'ятаю, що Матвій пізня дитина і має складні стосунки сестрою. Він і зі мною неохоче говорив на цю тему, а тут справжній допит виходить.

— Мовчати, жінко! — озивається батько. — Я сам вирішу, коли вистачить. То ким, кажеш, працюють твої батьки?

— Пенсіонери, — смикає плечима хлопець. — Я за них працюю.

— Такі молоді? Рано пішли на пенсію? — Підключається мама.

— Не зовсім, — підтискає губи хлопець. — Моїм батькам сімдесят плюс.

Ну ось…

Матвій змінюється в обличчі. Його привітність та гостинність сходить нанівець. Він стає відстороненим та задумливим. Це починає напружувати мене. Ну навіщо потрібні були ці розпитування? Нормально сиділи. І як їм тепер оголошувати про вагітність?

— Ти один в сім'ї? — після короткої паузи тато знову повертає розмову до колишньої теми.

— І знову ні! — хмикає Матвій. — Випереджу вас, сказавши, що в мене є старша сестра. Вона старша за мене на сімнадцять років. І ні! Ми з нею не спілкуємось. Різні світогляд. І так! Я добре заробляю. Мого доходу вистачить на утримання сім'ї. Є заощадження готівки та на карті у валюті. Квартира моя. Купив на свої особисті кошти. — Запнувшись на хвилину, додає: — Здається, ні про що не забув?

— Не забув! — втручаюся я. — Тату, вистачить розпитувань. Я думала ти нас кликав на вечерю тому, що скучив за мною, а не, щоб влаштувати Матвієві допит із пристрастю.

— Але ми опинилися на його території. А на своїй території людині зазвичай легше показати себе.

— А ти схожий на будь-якій території, як риба у воді? — грублю у відповідь, не можу це більше терпіти. Може, хоч так заспокоїться?

— Роки практики донька, — відповідає тато, — Я дивлюся, чи ти готувати навчилася? 

— Ні, це Матвій готував.

— А я все гадаю, як це у Вети вийшов такий ідеальний соус? Я знаю наскільки він складний у приготуванні. — Підхоплює мама.

— Взагалі нічого складного, якщо знаєш один маленький секрет, — підморгує Матвій. — Я потім вам обов'язково відкрию його.

— Значить, ти ще й кулінар? — бурчить тато. Він явно збентежений моїм обранцем.

— Ага! — Матвій нетактовно запихає в рот величезний шматок м'яса і продовжує говорити з набитим ротом: — Тож з якого боку не подивитись Анатолію Олеговичу, я гарний кандидат у чоловіки для вашої доньки!