Біжи або кохай - Люсі Лі

Ще поштовх, ще..., і я розсипаюсь розлітаючись на маленькі уламки. Такі ж гострі як його поцілунки, такі ж пекучі як його пристрасть і такі ж болючі як його дотики. 

Жадібно вбираючи полум'я його жаги, я шалено вибухаю у його сильних руках. Розпалена до краю, розчиняючиняюся у його темряві, наче фенікс. Розбита та розчавлена знищена та відроджена водночас. 

Мої м'язи ще тремтять в солодких судомах оглушливого оргазму, а голова порожня наче наповнена ватою. Не хотілося ні про що думати, лишилося лише ось так тихо лежати, біля нього поряд. Відчувати тепло чоловічого тіла, жар його обіймів, мірний стукіт його серця, та мовчки насолоджуватися.

- Добре тобі, маленька? - перепитує відпускаючи мене з обіймів. 

- Ні, — брешу, ледь стримуючи задоволену посмішку.

- Брешеш, — хрипко тягне, обпалюючи мене поглядом пекельних очей.

Потім трохи відсторонившись та спершись ліктем, нависає зверху, вп'явшись в моє обличчя пронизливим, поглядом.

 - І більше не смій навіть думати про те, щоб від мене втекти, дівчинко, чуєш? Обіцяй, що навіть не намагатимешся, — дивиться важко аж мороз пл шкірі, але у його голосі читається не вимога, а справжній розпач.

- Я нічого не обіцятиму, більше ні яких угод, — відрізаю у відповідь. - Бо вже одного разу пообіцяла, і досі про це шкодую.

- Я не бачу, що ти так вже шкодуєш про нашу зустріч Арі-іно, — розтягує губи, у кривій посмішці. - Принаймні, твої голосні стогони, що лунали хвилину назад, говорять зовсім про інше.

- Це лише тіло, — з викликом дивлюся йому у вічі. - Я не здатна все контролювати.

- Ну добре, удам, що повірив у те що зовсім тобі байдужий, — хмикає, лягаючи поряд, знову притягуючи мене у свої обійми. Обличчям до себе. 

І я дивлюсь у ці очі, що потрохи повертають собі теплий бурштиновий відтінок. І розумію що відчуваю до цього чоловіка не тільки потяг, але дещо більше. Голова потрохи починає тверезіти та мене після оглушливого оргазму, знову охоплює почуття розпачу. Адже внутрішньо я вже розуміла, що стала залежною від цього чоловіка. Від його своєрідної манери дарувати насолоду, від його натиску і нестриманості. І найголовніше розумію, що навіть якщо матиму таку можливість, вже не зможу піти, від нього. Бо просто не захочу. Залишається тільки чекати, коли він на грається. Бо зізнатися йому у своїх почуттях, надто небезпечно, але і мовчати вже не можу. І я наважуюсь.

- А якщо і не байдужий, що це змінює? - обережно питаю. 

- Багато чого, крихітко, — двозначно тягне цей біс.