Біжи або кохай - Люсі Лі
Півдня пролетіли дуже швидко. Але до обіду Нат зі Стасом так і не повернулися. І я вирішила сходити на кухню ще раз, бо мені не забороняли. Та й сидіти одній у кімнаті було нудно.
Ситно пообідавши я запропонувала допомогти тітці Софі з миттям посуду, та прибиранням. Разом ми впорались дуже швидко. Тому після того, як з допомогою було покінчено, переконавшись, що мій наглядач та особистий мучитель, ще не повернулися. Я, на власний ризик вирішила сходити на розвідку. Зокрема самостійно зайнятися дослідженням великого будинку Корецького. При цьому слізно запевнивши охорону, що всі мої вилазки дозволені, схвалені, а в деяких місцях навіть підписані самим господарем замку.
Самостійно досліджувати палац Корецького виявилося неймовірно цікавим заняттям. Кількість кімнат для відпочинку та спалень у цій садибі, виявилося на велику родину. Ще й гостей можна було купу запросити. І це я більш менш вивчила лише другий, та перший поверх, бо на третій підійматися побоялася. Хто його зна, на який я ще можу натрапити там сюрприз, окрім кімнати покарань. На другому було не дуже цікаво, а ось на першому, окрім кабінету Стаса, я ще знайшла кімнату з басейном та сауною, та навіть невеличкий мініспортзал. Та найцікавіше мене очікувало у лівому крилі будинку, що знаходився на протилежній стороні від їдальні. Там я зовсім випадково натрапила на величезну бібліотеку. Яка вщент була заповнена різноманітними книжками. І як Корецький міг приховувати від мене цей скарб.
Побачивши все те розмаїття наукових книжок, історичних романів, та твори класиків, що зберігалися на численних полицях, височенних стелажів, моєму щастю не було меж. Я навіть впала в радісний ступор. Вже не пам'ятаю коли могла ось так спокійно насолодитися захопливим читанням. У студентські роки я обожнювала читати романи, та могла за ніч з легкістю проковтнути цілу книгу. Згодом, коли вийшла на роботу, весь мій вільний час я тратила на сон, або відпочинок. Бо неймовірно втомлювалась. А зараз в мене нарешті з'явилася можливість заполонити чимось ці безконечні часи очікування, поки мене нарешті відпустять.
Миттєво обравши кілька самих, на мою думку, цікавих книг. Зручно вмостившись на м'який пуф, що затишно стояв у кутку кімнати, почала читати.
Читання так затягло мене, що я не відразу почула голосні крики, що долинали зовні. Було чути кілька чоловічих голосів, особливо виразно виділявся, рик господаря. У потоці матів, що від нього лунали важко було розділити слова.
І чого вони там так репетують?
Через хвилину, я все зрозуміла.
Двері мого тимчасового притулку з гуркотом відчинилися і на порозі, зі злими палаючими очима, з'явився Стас.
- Аріна! Де біс його, ти зараз маєш бути?! - блискаючи на мене очима грізно гиркає на мене господар.
- По-перше, не треба так лаятися. Ти мене до гикавки перелякав! - Вмить вскакуючи на ноги, відповідаю, на не менш підвищених тонах. - А по-друге, мені ні хто не казав де я маю знаходитися, поки ви з Натом відсутні. Здається, ти сам дозволив мені вільно переміщатися будинком?
Моя відповідь трохи вибила чоловіка з колії. І він навіть задумався.
- Так, — більш спокійно додає чоловік. - Але вже глибока ніч, а тебе немає у кімнаті, що ми могли подумати, — скидає долоню, та нервово проводить по волоссю.
Тут же в кімнату влітає такий же злий як і Корецький, Нат. Теж зиркає на мене очима, тяжко дихаючи.
- Арино, якого біса ти тут робиш?! - рипить хлопець, аж пар носом йде.
- Та що ви повторюйтеся. Невже не видно, — читаю я, — підіймаю затиснуту у руці книгу. - Мені вже і це робити не можна!? - з викликом кидаю, знову відчуваючи що починаю заводитись. І мене навіть не лякає двоє здоровецьких, та оскаженілих чоловіків, що здається, якщо я промовлю ще слово, здатні разом мене покарати. Жорстко. Ох, від цієї думки, мене миттю кинуло у жар, і я навіть боязко зглитнувши, опускаю очі. Бо здається зараз в мені пропалять дірку.
- Нат, відведи нашу пропажу до її кімнати, — грізно дивлячись на мене крізь зуби цідить Корецький. Здається чоловік зараз на грані зірватися, я яскраво відчуваю його злість, таку що аж мороз по шкірі. - І дівчинко моя, якщо ти ще раз утвориш щось подібне, зникнеш нікого не попередивши. Я змушений буду знову закривати тебе на замок, — дивиться на мене, спопеляючи бісівським вогнем.
Ой леле.
- Чого він так завівся? - Коли Корецький нарешті вийшов більш спокійно перепитую Ната.
– А ти не зрозуміла? - уїдливо, відповідає хлопець. - Ми повернулися додому за північ, а тебе ніде нема.
- А що вже дванадцята? - зухвало хапаючи хлопця за передпліччя, дивлюся на його годинник.
-П'ятнадцять хвилин на першу, роздратовано віднімаючи від мене свою руку, констатує. - І ми подумали, що…
- Що я втекла? - здогадавшись, хрипко додаю.
- Ну втекти звідси важко, повір мені я знаю. Але спробувати звичайно можна …, це найстрашніше.
- Через це він так розлютився? - звівши брови, задумливо тягну.
- І не тільки він, Арино, — грізно припечатує мій охоронець.
- Ясна річ, боїться втратити улюблену іграшку, — ігноруючи його слова, зло шепочу. Відчуваючи як мене знову затоплює злість, та образу на Корецького.
- Ти просто навіть уявити собі не можеш, що на тебе чекає якщо ти хоча б спробуєш втекти, дівчинко, — хапаючи мене за плечі, шипить мені в обличчя Нат.
– Що чекає? - з викликом дивлюся йому у вічі. - Вб'єте?
- Занадто багато питань, маленька, просто спробуй повірити мені на слово, — притягнувши мене до себе шепоче мені на вухо, хлопець. - А тепер ворушись, мені, як ти чула, наказано відвести тебе до своєї кімнати.
- Я можу і сама дійти, — спалахнувши, миттю відповідаю. - Я знаю, де вона знаходиться. Тільки дай відповідь мені на одне запитання. Корецький може мене вбити?
- Я не можу читати його думки, — відсторонившись, та відпускаючи мене, відповідає. - Але можу сказати одне. Корецький, досить жорстока людина, і при цьому схиблена на правилах і заборонах. А найголовніше він не терпить непослух. А ти Арина, своїми вибриками, так і норовиш розлютити його. При цьому постійно підставляючи не тільки себе, а й мене. І те, що він поки тебе не прикінчив, говорить лише про те, що ти йому чомусь не байдужа.
