Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Матвій

— На, — спльовую на підлогу червону суміш і передаю закривавлену сигарету моєму партнерові по бійці. З особливим збоченим задоволення видихаю дим у нічне небо та закидаю голову вгору, починаючи розглядати зірки.

Свят приймає сигарету і кривить губи. Шипить від гострого болю, що походить від розбитої губи й сміється:

— А в цього ювеліра, нічого так удар лівою. — Затягується гірким димом й точно повторять мій рух — дивиться на чорне небо, де блимають зірки-вогники.

— Але все одно по стіні розмазав його ти. Красава! — повертаюся до хлопця і штовхаю його в плече.

Сказати, що я здивувався, коли цей недобармен перестрибнув через стійку, встрявши між мною та цим гусачком, це нічого не сказати. Я був дуже здивований. Особливо, коли Свят кинув коротке «за мною» і вивів нас на стоянку для службового персоналу. Звісно ж, за нами поплив друг Єфима. Він до речі перший хто отримав по обличчю.

Ювеліра вдарив Свят.

Як виявилося, недобармен втомився розливати коктейлі та вирішив розім'яти кулаки. Але мені тоді це було вже не цікаво, зачинивши перед носом Вети двері, я був готовий до справжнього вбивства.

— І що, як дрібні сосунки битиме морди один одному? — бикував Єфим.

— Саме так!

Зірвавшись з місця, я налетів на цього ушльопка.

Насолода, величезна насолода і ще раз насолода — ось що я відчував зчісуючи кулаки об його гордовите, гусяче обличчя. Я ловив збочений кайф.

Десь позаду пищала моя мала Вета, яка прорвалася до нас. Вона для мене була якимось фактором, що стримує. Якорем, щоб я його на хрін не вбив.

І ось, як результат ми зі «Святим» два самці переповнені адреналіном, сидимо на бордюрі та розкурюємо свою переможну цигарку. Ми розмазали цих клопів по асфальтовій парковці.

Вета зі мною напевно три дні не розмовлятиме, але я переживу. Розберусь. Упаду на коліна і запещу її до численних оргазмів, але я закрив якийсь власний гештальт. Тепер цей мудак ніколи не подивиться у бік моєї дівчинки.

— Вета, вгамуйся, га?

Вона зауважила, що нам зі Святом потрібна медична допомога і стоячи осторонь, пальцями, що тремтять, намагається набрати злощасний номер, який ніяк не набирається.

Єфиму та ювеліру варто віддати належне, прикрасили вони нас не дурно. Загоюватимемося не один день, але ви б бачили їх, там взагалі не залишилося живого місця.

— Моя теж така, — хмикає Свят. — Приб'є мене колись, побачить. А Вася взагалі перелякається. — Передає цигарку.

— Вася? — забираю і затягуюсь.

— Ага, донька. П'ять років.

— Ти одружений? — дивуюсь. Розглядаю його, наче вперше бачу. Він зовсім не схожий на зразкового сім'янина.

— Ага! Ніка – дружина. І дочка – Василина.

— По тобі так і не скажеш, — випалюю не подумавши.

— Не скажеш, що одружений? — сміється він. — То ж це не вирок. Головне, людину вибрати правильну. А ти не плануєш з нею одружитися? — киває у бік Вети.

Чесно кажучи, ні. Мене цілком влаштовують наші сексуальні стосунки. А якщо одружуємося… діти… це означає дев'ять місяців без сексу? А потім? Хер знає, коли вона підпустить себе. Поки що я планував тільки з'їхатися. На цьому і зупинимося.

— Дітей боїшся? — хмуриться Свят, прийнявши моє мовчання як відмову від весілля з Ветою.

— Ми ось другого чекаємо. Шостий місяць.

— І як у вас із цим? — стукаю розкритою долонею по кулаку, імітуючи секс.

— Погано! — грає бровами. — Знаєш, воно там все так вузько і на межі… А ці гормони, що вічно грають у вагітних... Вона тупо не злазить з мене.

Твою ж мати! Ось що означає бармен. Вони наче довбані психологи.

Ще кілька хвилин спілкування з ним, і я почну переосмислювати деякі речі. Потрібно буде запросити його та його родину на вечерю. Заодно і перед дружиною порозуміюсь. Скажу він урятував мене від грабіжників.

Хмикаю власним думкам і тягнуся за новою цигаркою. Потрібно мою дівчинку заманити сюди.

— Вето, досить турбувати швидку своїми дзвінками. У них є важливіші справи. Тільки дарма витрачаєш час. Йди сюди! — намагаюся привернути увагу моєї малої.

— Ти тепер завжди зустрівши Єфима, будеш йому морду бити? — швидким кроком наближається до нас.

— Ні. Цього місяця точно не буду! — жартую. Я в принципі не планую більше бруднити об нього руки. Досить з бідолахи.

— А ти? — частина її гніву прилітає і Святу. — Я думала ти нормальний, а насправді виявилося не дуже! Ти не міг їх розняти?

— Навіщо? Особисто я здорово повеселився. Твій — також. До речі, як звати тебе? — звертається до мене.

— Матвій, — хмикаю і простягаю руку. — Дуже приємно.

— Дуже приємно. — Тисне.

— Мала, — простягаю їй запальничку і цигарку, — може ми на сьогодні вже нагулялися? — підморгую.

— Може й нагулялися! — невдоволено пирхає у відповідь і вихоплює цигарку. Не звертаючи уваги на свою гарну сукню, сідає на бордюр між мною та Святом. — Чоловіки такі чоловіки!

У повному мовчанні кожен викурює по сигареті та ми роз'їжджаємося по домівках, заздалегідь обмінявшись зі Святом номерами.

Після того, як адреналін розчинився в крові, про себе дають знати наслідки бійки. Гудить голова, пече розбита брова, ниє зап'ястя. Одного разу я промазав, і мій кулак зустрівся з асфальтом.

— Мені здається лід уже не допоможе, — скинувши одяг, Вета прямує до кухні. — Вмийся і чекай мене у ванній. Тепер моя черга обробляти твої рани.

Вмившись ігнорую ванну і назад повертаюся на кухню. Застаю дівчинку, коли та вперто висипає лід у рушник. Вловивши мої кроки, вимовляє:

— Хоча, можливо, твоєму зап'ястю лід не завадить.

— Я тебе кохаю, — обіймаю, стоячи позаду.

Дівчинка завмирає у моїх руках і, здається, не дихає. Скільки ж думок пролітає зараз у неї в голові? Я боюся уявити…

— Потрібно обробити рани, — повільно вимовляє вона.

— Добре, давай.

Чи зачепила мене її мовчання? Ні, анітрохи. Я знаю, що вона мене любить, просто боїться зізнатися про це у слух. Нічого. Зачекаю. Я чекав на неї все життя.