Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Вета

Мені здається, рум'янець на моїх щоках не сходить із самої ночі. Дуже складно повертатися в реальність, коли вчора я поводилася як не зрозуміло хто…

Мені ще пощастило, що Матвій кудись пішов, залишивши мене одну. Так мені швидше вдасться прийти до тями.

Розслаблено потягнувшись, я все-таки вирішую встати й почати цей день із походу в душ.
Волосся перетворилося на один суцільний ковтун, а тіло вкрите невидимою липкою плівкою наслідків вчорашньої ночі.

Я дійшла висновку, що не дивлячись ні на що, мені добре з цим страшенно привабливим хлопцем. Мені подобається яка я з ним. З Матвієм можна не соромитися, не ховатись і не думати. Він приймає мене такою, яка я є. Чи це не щастя?

Вийшовши з душу чіпляюся за свої очі, вони горять. За розпухлі червоні губи... за пару синців, що прикрашають моє тіло. Матвія я теж парочкою нагородила. У пориві пристрасті контроль втратив сенс. Заборонені бажання зірвалися з ланцюга, і ця ніч стала найкращою в моєму житті.

На кухні я знаходжу цигарки та запальничку. Відкривши «на повну» вікно, застрибую на підвіконня й бовтаючи ногами, затягуюсь їдким димом.

У голові жодної думки, лише якесь дивне умиротворення що приємно розтікається по тілу.

Рішення поїхати до Матвія я прийняла відразу після того, як таксі рушило з місця, від'їжджаючи від клубу. Досить тупцювати на одному місці. Я була б повною ідіоткою якби продовжувала себе так по-дитячому вести. Так, Матвій гад! Але час визнати, якби не його вчинок, все так і залишилося б у підвішеному стані.

Почувши, як клацає ручка вхідних дверей, я швидко гашу сигарету та зістрибую зі стільниці.

Спускаю з плечей об'ємний халат і, трохи оголивши груди, йду зустрічати хазяїна квартири. Вискакую в коридор та завмираю, накидаючи назад на плечі халат. Наглухо закутуюсь у ньому.

— Ти що за непорозуміння таке? — висока фарбована білявка в отруйно-червоному пальті проходить усередину квартири, гидливо розглядаючи мене. — Де Матвій?

— Це ти хто така? — ступор, який заволодів моїм тілом, перекинувся і на мозок. Тому що я ні чорта не розумію. Хто ця Сука у червоному?

— Боже, — стогне вона, розстібаючи пальто. — Яка безкультурність. Хто тебе вчив відповідати на запитання, а дівчинка?

— Зараз ця дівчинка повириває тобі все волосся, якщо ти не скажеш, якого біса забула у квартирі мого хлопця?

— Сабріна? — біля входу чути здивований голос Матвія. Брюнет переводить стурбований погляд на мене, намагаючись рахувати емоції. — Вета, я сподіваюся, ти в голові не збудувала банальної дурниці? — починає йти на мене, шарудячи пакетами з логотипом мого улюбленого фастфуду.

— Ні! Сподіваюся почути твої пояснення! — складаю руки на грудях. — Якщо ти скажеш, що то твоя сестра — виколю очі.

— Я його колишня! — встряє дівчина.

Ах, колишня… ну це все змінює! Все, та не все! Як вона у квартиру потрапила?

— Сабріна, закрий свій рот! Ноги в руки та на вихід!

— Я прийшла почути твій вердикт!

— Мій вердикт — ні!

— Ти гарно подумав? — закочує очі. — Тільки не кажи, що це через неї? У понеділок ти зговірливіший був!

— Мала, — Матвій звертається до мене. Підходить та вручає набиті пакети з їжею. — Не кип'ятись! — шепоче, клацаючи по носі. — Дай мені дві хвилини, я виставлю її за двері та повернуся.

— Угу, — киваю, невдоволено стиснувши губи.

Повз мене пропливає огидна незнайомка, а потім мій сусід.

Спостерігаю як спина Матвія ховається за вхідними дверима і зриваюся за ним. Притуляюсь до металевої перешкоди, підслуховуючи про що шепочуться ці двоє.

— Ти гарно подумав? — шипить жінка. — Другого такого шансу тобі доля не дасть.

— Я добре, подумав Сабріна, — спокійно відповідає Матвій. — Як ти потрапила до моєї квартири?

— Залишила собі дублікат! — пирхає вона.

— Давай його сюди! — його голос стає твердішим.

— Це все через неї? З якого часу тебе малолітки чіпляють? Ти ж віддаєш перевагу старшим жінкам? Зі мною навіть не хотів починати стосунки через те, що я лише на рік молодша.

— Може вистачить цікавитись моїм особистим життям, коли ти без п'яти хвилин дружина мільйонера. Дублікат поверни й розпрощаємось. Це в принципі була сумнівна пропозиція, а зараз тим більше. Зараз я маю що втрачати. Дублікат!

Чується нервове пихкання та копошіння. Потім Матвій відповідає:

— Дякую. Бувай!

— Ти думаєш у столиці немає малоліток?

— Сабріна, ти забуваєшся! Я сказав, бувай!

— Мудаком був, мудаком лишився!

Лунають швидкі удари підборів по бетонних сходах і двері різко відчиняються. Я мало не падаю на Матвія з усією їжею, яку він вручив мені кілька хвилин раніше.

— Підслуховуєш? — хитро примружується.

— Звісно, ​​підслуховую! Про що ти мав би подумати?

— Сабріна мені пропонувала працювати на її чоловіка у його компанії. — Забирає в мене паперові пакети та йде до кухні. — До вчорашньої ночі я думав погодитись.

— Я що сталося вчора? — наївно питаю.

— Ти! — обертається. Упирається долонями у зріз стільниці та проникливо дивиться: — Йди до мене.

Слухаюсь і виконую, попри те, що якийсь час тому хотіла його прибити. Але ж ми вирішили заново будувати відносини. Дорослі здорові стосунки, а зазвичай у таких відносинах не рубають із жару. Зазвичай у таких стосунках розмовляють. Я звичайно так собі психолог, і звісно нічого в цьому не розумію, але щось мені підказує слухати серце і я його слухаю. І Матвія слухаю.

— Робота, яку мені запропонувала Сабріна, знаходиться в столиці, — починає він, обійнявши мене. — Це означає, що треба зірватися з місця. Ти навряд чи поїдеш зі мною. Чи готова ти все кинути та почати життя з чистого аркуша, де в тебе нічого не буде, крім мене? Хоча… мене також з ранку до вечора не буде. Зате мою відсутність компенсуватимуть великі гроші.

Упираюсь йому в груди. Вдихаю його запах.

— А тобі цього хочеться?

— М-м-м… ні. Якби я був один — можливо, погодився б від нудьги. Але зараз я не один. — Гладить мене по волоссю.