Мала - Олекса Мун (Alexa Moon)

Сьогодні я знов у нічному клубі. Тільки цього разу все інакше. Сьогодні, я тут із коханою людиною.
Не повертається язик назвати Матвія моїм хлопцем. Звучить якось безглуздо і по-дитячому, тому назву його так: кохана людина.

І знаєте, це таке щастя мати таку людину. Це таке щастя, коли його руки торкаються мене, а губи прокреслюють доріжку з невагомих поцілунків. Це таке щастя бути з ним на одній хвилі й не дбати про наслідки. Не думати, що секунду тому я безглуздо виглядала або дві секунди тому я брязнула що не те…

Коли поряд з тобою потрібна, правильна людина раптом все стає на місце. Все стає логічним. І нехай зараз я не можу зібрати всі свої думки в купу через два коктейлі, але це не важливо. Важливо те, що Матвій поруч і він мене любить такою, якою я є.

— Я хочу ще один коктейль! — чіпляюсь Матвієві на шию, промовляючи в голос своє бажання, намагаючись перекричати музику.

Його руки ковзають по моїй фігурі, від чого по шкірі розсипаються безсоромні мурашки.

Я вимальовую стегнами вісімку, навмисне зачіпаючи його пах. Заводячи його, збуджуючи. Він дозволяє мені так поводитися і мені це подобається. Подобається усвідомлювати якою розкутою я стаю поруч із ним. Який живий.

— Тоді нам треба буде разом підійти до бару, — вигукує у відповідь хлопець. — Одну я тут тебе не залишу.

— Добре! — переплітаю наші пальці й тягну його в потрібному напрямку.

Зупинившись біля барної стійки, посміхаюся. Навпроти стоїть уже знайомий хлопець із зібраними на маківці дредами. Здається, минулого разу він представився власником клубу.

— Привіт, — вигукую, привертаючи його увагу. Матвій насторожено дивиться, але нічого не вимовляє. Стримано чекає подальшого розвитку подій.

— Вітання! — бармен здивовано дивиться на мене, потім переводить погляд на мого супутника: — Гадаю, це той самий? — грає бровами.

— Так! — киваю у відповідь. — Це Матвій! Познайомся!

— А це хто? — стримано гарчить мій улюблений сусід знизу.

— Це, — запинаюся. Я ж зовсім не знаю як звуть цього хлопця. Нічого краще не вигадую, ніж уявити його так: — Це мій старий друг…

— Свят! — Приходить мені на допомогу новоспечений друг власник-бармен. Хлопець простягає Матвієві руку і той неохоче тисне її.

— Нам дві Піно Колади. — Матвій озвучує замовлення та обіймає мене, притягуючи до себе. Негласно висловлюючи, що я належу лише йому.
Коли бармен підморгнувши мені йде готувати коктейль, Матвій вимогливо запитує:

— І як довго ви знайомі з цим старим другом?

У його тоні чуються нотки ревнощів. За цим так смішно спостерігати, бо, крім нього, мені ніхто не потрібен. Чому він цього не бачить? Не розуміє.

— Не дуже давно, — говорю правду.

Мій погляд мимоволі блукає столиками, що розмістилися вдалині, і ненароком чіпляється за знайому постать. Це чоловіча фігура.

Тілом прокочується хвиля неприємних відчуттів і це не залишається непоміченим моїм супутником. Матвій стежить за моїм поглядом і натикається на Єфима. Його риси обличчя загострюються, а долоні, що до цього мирно лежали на моїх стегнах, стискаються в кулаки.

Цього ще не вистачало…

На колінах у Єфима сидить якась легкодоступна малолітня дівчина. Заливисто сміється і поводиться дуже вульгарно. Мій колишній упивається її компанією і зіштовхнувшись склянками зі своїм дружком ювеліром, безтурботно проводить вечір.

Не дуже він і сумує за мною. Хоча це мене абсолютно не хвилює. Я хапаю Матвія за підборіддя і змушую дивитися на мене.

— Це не зіпсує наш вечір?

Матвій сканує мене своїми зеленими очима і стримано відповідає:

— Якщо не буде прямого зіткнення.

— Ваші коктейлі! — Свят опускає перед нами два келихи й не поспішає йти. Я нахабно користуюся цією ситуацією, щоб розбурхати Матвія.

— А ти знав, що Свят власник цього клубу і якщо попросити, його охорона виштовхне тих придурків кудись якомога далі!

— Так, до речі про це, — кривить губи коханий. — То де ви познайомилися, кажеш?

— Я її врятував від компанії одного мажора, який вирішив накачати її нашим фірмовим коктейлем із наркотою та скористатися безвідмовним становищем. — Відповідає за мене бармен-власник.

— Та ядерна суміш, що горіла, була ще й з наркотиком? — здивовано дивлюсь на бармена. — Навіщо таке взагалі продавати?

— І як? Врятував? — уточнює Матвій.

— Ну, як бачиш, — розводить руками Свят. — Жива-здорова! Ти розкажи їй про почуття самозбереження, бо в неї проблеми з цим.

— Дякую! Якраз працюємо над цим.

— Гей! Взагалі я тут! — стискаю губи та тягнуся за коктейлем. — Але можу залишити вас. Побалакати на самоті, дівчата!

Відповіддю Матвія слугує поштовх, що опалює мої сідниці. Свят хмикає з його реакції та залишає нас самих. Здається, вони сподобалися один одному, це не може мене не тішити.

— Ну, і як тебе відпускати кудись одну? Обов'язково знайдеш пригоди на ось це м'яке місце.

— Знаєш, — поправляю волосся, відкидаючи його назад, — я якось не дуже горю бажанням відвідувати подібні місця. Раз на рік, мені буде достатньо.

— А що робитимемо в ті дні, що залишилися? — сидячи на високому барному стільці, Матвій широко розставляє ноги та манить мене, щоб я стала впритул до нього.

— Ну, не знаю, — підходжу впритул і обіймаю хлопця за шию. — У кіно ходитимемо, або кохатимемося у зручному ліжку, що знаходиться у твоїй квартирі.

— Так, — погоджується він. — Відмінний план.

А далі відбувається неймовірне. Нашу милу невимушену розмову нахабно переривають. Хтось не дуже акуратний, навмисне штовхає Матвія в спину, щоб протиснутись до барної стійки.

Через незручну позу, Матвій мало не валиться вперед. Він встигає втриматися, а ось я – ні. Похитнувшись на високих підборах, я валюсь на брудну підлогу, боляче вдаряючись дупою.

Матвій миттєво з'являється біля мене. Я тільки встигаю помітити, як у його очах спалахує злість. Здається, я знаю хто його так нахабно штовхнув, але молюся, щоб це виявилося лише мої дурні здогади.