Біжи або кохай - Люсі Лі

Я підіймаючи на чоловіка очі, похлинулася. 

Для чого він мені це все зараз каже?

– Ти сьогодні просила тебе відпустити? - ніби прочитавши мої думки, чоловік продовжив.

Я мовчки кивнула, намагаючись якнайшвидше переживати відкушений шматок, тому, що рот був знову повним. 

- Так ось, я думаю нам варто поговорити про це Аріна. Я хотів зробити це ще вранці, але інцидент, що стався, трохи вибив мене з колії.

- Тебе з колії?!- я обурено уточнила, з набитим ротом. - А як тоді я себе почуваю!

- Я розумію що погано, — примирливо виставивши вперед руку, спокійно проговорив. - У моєму будинку беззастережно підкоряються всім моїм наказам. Інакше, вони знають, що на них чекає жорстоке покарання. А ти Аріна, недоторканна для інших. Я чітко озвучив наказ. І я навіть думки не мав, що хтось зможе його ослухатись. 

— Мені не подобається все, що ти зараз кажеш, а особливо те, що сталося сьогодні. І я не розумію, та й не хочу розуміти сенс слова недоторканна. А тим паче що відбувається з тими, хто втрачає цей статус. Я просто хочу додому, зрозуміло?! - вмить вскіпівши, грізно промовила. - Ти мене тримаєш тут не законно, проти моєї волі! - Видно добрий ковток вина, випитий на голодний шлунок, зробив свою справу, та придав мені сміливості сказати те, що я давно хотіла. - Я хочу тебе попередити, що боротимусь до останнього. І за будь-якої можливості, що з'явиться, спробую втекти. А якщо мені це вдасться, то я звернуся до поліції й тоді…

Але мені не дали договорити цю пилку промову. 

Чоловік несподівано різко нахилився до мене, нависаючи, сильні пальці, жорстко обхопили моє підборіддя, змушуючи злякано замовкнути, та підняти на нього очі.

Та знову він мене здивував. 

Замість того, щоб накричати, або вдарити за мою нахабність, Корецький мене поцілував. Глибоко, владно, жадібно, несамовито накрив мої відкриті від здивування вуста. 

У голові затьмарилося і я вмить втратила весь свій запал, а з ним і сенс всієї розмови. 

Широка, тепла долоня пройшлася вздовж мого хребта і міцно обхопила мою талію. Стискаючи, притягуючи до себе ближче, змушуючи підвестися з крісла, та прогнутися у попереку. 

Я високо закинула голову, тому що чоловік був набагато за мене вищим. І зараз, коли ми стояли та цілувалися так близько, я яскраво відчула наскільки Стас величезний проти мене. Наскільки я тендітна в його ведмежій хватці. 

Він якщо захоче, може одним рухом переламати мені шию, навіть не напружуючись. Але його обійми зараз не були грубими чи задушливими, а навіть навпаки, здавалося, огортали ніби теплою ковдрою.

Гарячі пальці ніжно водили по спині, періодично спускаючись до сідниць і зминаючи їх. 

Чоловік важко дихав, а мене кидало то в жар, то в холод, від його дотиків. 

А від думки, що йому зараз заважає, взяти мене, прямо тут на робочому столі, лише тонка тканина моєї сукні, взагалі втрачала голову.

Але гірше за все було те, що мені все це подобалося. 

Подобалося, відчувати тепло його тіла, що обпалювало, цілувати у відповідь так само пристрасно і несамовито як і він мене. Пестити його язик, відчувати під долонями сталь його напружених м'язів, та бути заручницею його могутності. 

Мене збуджувала лише одна думка, про його владну поведінку у ласках. Його грубість і наполегливість, з якою він часто напирав на мене, його диктаторські замашки. 

Я відчувала в ньому чоловічу силу. Силу його бажання і те, що він зараз на межі. Стримуючись з останніх сил, щоб не зірватися і не взяти мене як завжди грубо, майже по звірячому. 

І, як не дивно, це зараз прозвучить, я зараз тріумфувала, від того, що настільки подобаюся цьому чоловікові. Що маю над ним владу, хоч би зараз, цієї хвилини. 

Усвідомлення цього кип'ятило кров, примушуючи пожежу внизу живота розгоратися все сильніше, а тіло горіти від передчуття його ласки. Особливо там, де я вже відчувала тягуче бажання. 

Я хотіла зараз його, так само несамовито, як і він мене. Бажала відчути його в собі. Щоб він заповнив мене вщент, до хворобливого розтягнення, до легкого болю. 

Відчувати тяжкість його міцного тіла на собі та гаряче дихання на своїй шкірі, що обпалює.

Але не встигла я розчинитися, розтанути як цукровий льодяник, у ніжних обіймах мого мучителя, як чоловік різко відсторонився. А з моїх вуст мимоволі вирвався стогін розчарування.