Біжи або кохай - Люсі Лі

У мене в голові поки що всього два варіанти, і вони доволі не приємні. 

Перший, це Корецький вдосталь награвшись, просто викине мене зі свого життя, і забуде як звали. А другий, і це найгірший. Він віддасть мене на поталу своїм людям, як і обіцяв мені Віктор. 

Спогад про мого невдалого ґвалтівника, колючим дротом перетягло душу. 

Ой леле, а якщо Віктор тут такий не один? Мені що тепер кожної тіні в цьому будинку шарахатися. Ні я не можу так просто, спокійно сидіти та чекати своєї участі. Треба щось робити, і негайно. 

Мої безрадісні міркування обірвало гучне бурчання мого живота. 

Ще б пак, я за цілий день, так і не встигла поїсти. А тепер, з усіма цими переживаннями, жах як зголодніла. 

Спогади про смачні запашні пиріжки тітки Софи, наповнило рота слиною, а шлунок безсоромно видав ще один жалібний — Ур-р!

Ні, в такому стані я точно не зможу заснути, треба піти та щось знайти поїсти. 

Вставши я не впевнено підійшла до дверей. Цікаво, чи дотримав Стас свою обіцянку? 

Взявшись за ручку, потягла на себе, і на диво двері легко відчинилися. 

Радісно пискнувши, передчуваючи смачну вечерю, я шмигнула в темний коридор, але відразу різко пригальмувала, бо майже нічого не бачила. 

Подолавши миттєву тривогу, що накотила, почала на дотик пробиратися до сходів. 

У вітальні виднілося тьмяне світло від настільної лампи. Мені головне пройти, найтемніші ділянки сходів, а там буде вже легше.

Сходи, боячись впасти, я здолала майже поповзом. Бо якщо оступлюсь, то летячи вниз, точно пів будинку перебуджу.  

Абияк подолавши сходи зі спритністю пантери вже пробиралася до заповітних дверей їдальні. Де вже в моїх мріях, на мене чекали смачні пиріжки, а може і ще щось їстівне.

Але коли, рум'яний образ пиріжків, застелив мою голодну свідомість, я ривком сіпнувшись у бік з розмаху знесла з постаменту коштовну вазу. Що чомусь з'явилася у мене на шляху. 

Який дурень взагалі ставить дорогу вазу, на таку ненадійну конструкцію. 

Рухана моєю кінцівкою ваза злетіла з підставки та з оглушливим гуркотом шваркнула об мармурову підлогу. 

Я тихо чортихнулася. 

Хоча поводитися тихо, вже не було жодного сенсу.

В ту ж мить з кабінету, що також знаходився на першому поверсі, вилетів скуйовджений та як завжди злий Стас.

- Аріна?! – викрикнув, коли його погляд сфокусувався на моїй фігурі. У його голосі явно читалася злість та здивування одночасно. - Що ти взагалі тут робиш?