Біжи або кохай - Люсі Лі

- Що це ти робиш? - завмерши, здивовано питає. 

- Слухаю і підкорююся, — з незворушним обличчям ляпаю. 

Боже і для чого тільки? Здається ходжу по тонкому лезу. 

- Добре, — несподівано губи чоловіка розтягуються в хижій задоволеній посмішці, оголюючи голодний вищир. А чорні очі загоряються недобрим вогнем.

Мені це не сподобалось. Я взагалі-то сподівалася на іншу реакцію від нього. 

- Що добре? - нервово облизавши губи, наважуюся уточнити.

- Що сама здогадалась у мене відсмоктати — хрипить нависаючи наді мною.  

Розгубившись я двічі зморгую, вирячивши очі на чоловіка, а потім повільно опускаю погляд на красномовний згірок під тканиною його штанів, там, де знаходиться чоловіча гідність. Чоловік явно був збуджений. Вже?! 

Ось я, що завгодно передбачала, але не цього. І як мені тепер викручуватися з такої безглуздої ситуації. 

Ну, звичайно, що можна ще подумати. Напівгола дівчина, в одній білизні стоїть перед тобою навколішки. Звичайно вона хоче відсмоктати, а як ще інакше? Більше ні на що інше, фантазії у нас не вистачає.

- Я не робитиму цього, — смутившись хрипко видихаю. Намагаючись незграбно підвестися з колін.

- Арино, ти не в тому положенні, щоб обирати, — припечатує, височіючи наді мною. Тон його голосу звучав оманливо м'яко. Але водночас чоловік, як справжній хижак повільно підбирається ближче, до мене. А я, не відводячи від нього погляду, злякано задкую назад, по тихому відповзаючи. Доки демон, одним спритним, блискавичним рухом, жорстко не хапає мене за волосся. Та, відтягнувши його назад, змушує відкинути голову, щоб з острахом подивитися в обличчя справжнього звіра.

Важко дихаючи, я злякано проковтую колючий ком. 

Чоловік вже не посміхається, а в його очах палає справжній демонічний вогонь. Гарячий, вогненний, божевільний. 

Бог ти мій, що зараз він зі мною збирається робити?

– Що ж ти, кошеня, — тяжко дихаючи, оманливо спокійно шепотить. - Якщо почала грати, то май сміливість закінчити розпочате, — торкається моїх вуст, розпаленими своїми. 

– Я не вмію грати в такі ігри, – шепочу у відповідь. Відчуваючи, як зараз шалено б'ється моє серце, як у хворобливій пульсації нестерпно стискає скроні, від напруги. 

- То коли не вмієш, то й не берись, — випалює мені в обличчя, нарешті відпускаючи.

Я безсильно осідаю на підлогу, здригаючись усім тілом, від пережитого жаху та напруги. На очі навіть сльози накочуються.

Мені дійсно на мить здається, що він зараз ладен просто переламати мені шию. 

Цей божевільний погляд просто знищував, розчавлював, спопеляв. Та при цьому кожен його рух був вивіреним плавним та точним. А на, обличчі не здригнувся жоден м'яз, приховуючи справжні емоції звіра. Настільки він себе контролював зараз. 

Але чому, навіщо йому це? Невже він таким чином хоче мене ще більше залякати, для чого? Щоб не втікла? Так я і так зараз повністю у його владі, що ще йому треба?

Чи є якась інша причина такої, поведінки?

І зараз, дивлячись йому в очі, в яких, на відміну від холодної маски відчуженості, миготів калейдоскоп із почуттів. Від божевільної злості, якоїсь несамовитої туги, до нестримного, навіть тваринного бажання узяти мене, зараз та тут. Жорстко, безсоромно, відверто.

Ох, мене навіть в жар кинуло від цього погляду.

Що насправді приховує, цей чоловік? Які вулкани вирують у його чорній душі? Якщо вона, звісно, у нього взагалі є. І навіщо йому я? 

- Як накажете панн, — не відриваючи від нього очей, хрипко простягнула. 

Але знову це пролунало ніби виклик. Не підкорення, а скоріше як спокуса. Мабуть, це все моя невгамовна натура, та я не могла нічого з собою вдіяти. Мене, попри страх тягло до цього загадкового, та небезпечного чоловіка. Подобалася грати з ним, у ці небезпечні ігри. Бо вони надмірну збуджували в мені бажання. Знову відчути його в середині, побачити ту пристрасть, на яку він був поряд зі мною здатний. 

Ще раз пробратися під його товстий панцир, щоб торкнутися його душі. Бо у такі моменти, коли ми займалися з ним коханням, він здавався мені справжнім. 

Але зізнатися йому, утому, що він мене зачепив було б справжньою тупістю з мого боку. Не можна, ні в якому разі. 

- Чого ти добиваєшся цим, Арино? – нахиливши голову набік, прохрипів Корецький. - Ти в одну мить мене відштовхуєш, а вже в іншу я відчуваю що тебе так само тягне до мене, як і мене до тебе. Чому ти не зізнаєшся в цьому, навіщо ці ігри в кота, та мишу?

– Я нічого, не добиваюся, тільки хочу, щоб ти нарешті відпустив мене, або дав спокій.

- Я то залишу тебе у спокою, — вмить в чорних як смол очах, знову спалахує дика злість. - Але тільки після того, як отримаю свою плату сповна, — нахиляючись ближче та стискаючи щелепу, рикнув. Він явно був на межі.

- А якщо я не хочу бути з тобою, саме через цю прокляту угоду! Якщо я хочу, щоб зі мною займалися коханням, не тому, що я щось заборгувала, атому, що я подобаюсь, — кусаючи губи, та дивлячись йому в очі, проговорюю те, що мене зараз бентежить, та хвилює найбільше. - Я не хочу бути безправною лялькою, — вже тихше додаю. 

- Не хочеш? - якось надміру спокійно перепитує. - Добре, я подумаю над тим, як зробити твоє перебування у моєму домі, та разом зі мною, більш прийнятним для тебе. Але про те, щоб відпустити тебе, не може бути й мови, — більш холодно додає. У його голосі зараз читалася справжнісінька погроза. Здавалося, що навіть повітря в кімнаті поважчало, просочене темрявою, що клубочиться між нами. - Я тобі казав, що ти моя, і це не обговорюється. 

Я здригнулася, відчуваючи на своїй шкірі його дотик. Жорсткі пальці пройшлися по моїй скроні, та закопавшись у волосся, обхопили потилицю. Фіксуючи мою голову, не даючи можливості відсторонитися. 

- А тепер Арі-іна, якщо ти так любиш ігри, то ми з тобою пограємо, тільки на моїх умовах,  як люблю грати я, — голос чоловіка опускається до м'якого оксамиту. Погладжуючи та пестячи слух, забираючись у найзатишніші куточки моєї свідомості. А погляд від холодного надмірного бурштину, починає блищати чорними агатами.