Біжи або кохай - Люсі Лі

Від гострого, пронизливого болю я мимоволі пронизливо скрикнула. І одразу зіщулилася, чекаючи чергового удару. Але бридкий виродок замість того щоб вдарити мене, рикнувши, різко смикнув тонку тканину моїх трусиків. Буквально здираючи їх з мене живцем, та з такою силою, що мені здалося, він здер їх разом зі шкірою.

Тієї ж миті, коли я почула звук пряжки ременя, що розстібають,  мене охопив такий дикий жах, що я сама не зрозуміла як, дикою кішкою, вчепилася ґвалтівникові у вухо. І відпустила, чоловіка, що несамовито волав, тільки тоді, коли відчула металічний присмак крові. 

Коли чоловік відсахнувся, хапаючись тремтячою рукою за покалічене місце. Я, скориставшись моментом, щосили заволала.

- ДОПОМОЖІТЬ!!!

У ту ж секунду, ніби тільки й чекаючи мого сигналу, виламавши двері, до кімнати увірвався, Стас. У нього хіба що пара з вух і ніздрів не йшла, наскільки він виглядав розлюченим. З-за широкої спини чоловіка виглядав зблідлий Нат.

Перше, що я побачила, це величезний кулак Корецького, що зметнувшись, як у сповільненій зйомці, приземлився на спотворене жахом обличчя Віктора. 

Чоловіка миттю відкинуло до стіни, а з носа хлинула темна кров. 

Ухопившись за обличчя Віктор застогнав. Тепер грізний, що вщент спалює погляд Стаса пронизав мене. Уважно оглядаючи ступінь моєї оголеності. Та зачепившись за розірваний клаптик трусиків, погляд чоловіка спалахнув несамовитою зловісною темрявою. 

Зіщулившись, намагаюся прикритися обірваними клаптями сукні із жахом уявляючи як все виглядає зі сторони.

- Нат, — грізно гаркнув господар. - Відведи Аріну в її спальню. І якщо необхідно глянь на наявність пошкоджень, — викарбував холодним тоном, від якого мороз по шкірі поповз. - А з цим виродком, киваючи на зблідлого Віктора, — Я розберуся сам, — зловісно виблискуючи очима спокійно додав Корецький.

Мене, злякану, та тремтячу миттю підхоплює на руки Нат. Накинувши на мої плечі чоловічий піджак, що не звідки взявся. Але я відчула, знайомий терпкий аромат. 

Зараз, я погано що розуміла, а в очах уже розпливалося, від підступивших сліз. І я щосили намагалася не моргнути, щоб не видати їх.

Як тільки ми вийшли за межі злощасної кімнати, Нат різко притиснув мене до себе, і я від несподіванки, тихо скрикнула і все-таки зморгнула. Гарячі струмки покотилися по щоках, що й досі горіли, від сорому. Від мого схлипу Нат ще щільніше притиснувши мене до себе, грізно скрипнув зубами.

Ми мовчки дісталися моїх апартаментів. І там мене, вже всю в сльозах та соплях, дбайливо вивантажили на ліжко. Я вже звично скрутившись калачиком, обхопила себе за коліна, та уткнулася обличчям у подушку.

- Арино, у тебе щось болить? - нависнувши зверху, спитав хлопець. - Мені можна тебе оглянути?

– Ні, - хрипко видохнула. - Можна просто дати спокій. 

- Ти впевнена, що тобі зараз не потрібна допомога? - не відстаючи, присів біля мене навпочіпки.

- Ні Нат, не впевнена. Але, будь ласка, - голос зірвався у новий схлип. - Йди.

- Аріна, - тихо мене покликав.

– Що? - повернувшись до нього обличчям, знесилено видихнула.

- Чим я зараз можу тобі допомогти? - хлопець дивився на мене так пронизливо, що я відвела очі.

- Допомогти? – я стрепенулась і слізно подивилася на хлопця. - Допоможи мені вибратися звідси, будь ласка.

Нат нервово пересмикнув плечима та опустив погляд.

- Арино, пробач я… я не можу.

- Тоді, дай мені спокій, - процідила крізь зуби, відчуваючи що вже не маю снаги стримати істерику, що підкотила до горла, - Всі, дайте мені спокій!

Хлопець відсахнувся і швидким кроком попрямував за двері. Слух різнуло два клацання, від замку, що закривається.