Біжи або кохай - Люсі Лі

– Шеф. - Несподівано в нашу перепалку вклинився Нат. – Там хлопці хотіли розклади на зміни уточнити. Я швидко зганяю, все їм розтлумачу?

Стас коротко махнув, не відводячи від мене погляду, що пропалював. А я зморгнувши жалісливо подивилася вслід Нату, що вже пішов. Ось же зрадник. Матінко, і хто мене за язик тягнув. По спині поповз неприємний холодок недобрих передчуттів. Ось дограєшся ти Арино. 

– Ну? - вимогливо гаркнув на мене господар. 

– Що ну? – зіщулившись тихо перекривила. На всяк випадок закривши очі. Бо коли не бачу його грізного погляду, ніби й не так лячно. 

- Я чекаю, — несподівано опік гарячим диханням біля моєї шиї. Я аж стрепенулася, і відсахнувшись з обуренням подивилася на Стаса. 

-Тому, що ви в чому хочете ходити в тому і ходите, а я тільки в тому, що накажуть, — з образою видихнула. 

Чоловік проникливо подивившись на мене, дивно хмикнув і повільно зробив ковток своєї кави.

- Добре, — нарешті вимовив. 

- Що добре? - злякано перепитала. - Не зрозуміла, це що ви зараз погодилися з тим, що женоненависник? Або що це означає ще? 

- Це означає, що від сьогодні можеш ходити в чомусь сама захочеш.

- Щоправда?! - занадто голосно вигукнула. Не знаю чому, але зараз я зраділа цьому дозволу як дитина. - Тоді я хочу свій одяг назад, а не все це брендове ганчір'я, що ви мені накупили, — спробувавши скористатися ситуацією, миттєво зажадала.

- А чим тебе не влаштовує якісний та дорогий одяг, який купив тобі я? - не добре блиснувши очима, поцікавився господар. 

- А якщо я щось з нього зіпсую чи не дай господи порву, ви ж мене вб'єте. Напевно грошей вивалили за це ганчір'я гори. Он, нещодавно через одненьку футболку, як на мене, в'їлися, ледве дух не вибили.

- Стас! - осуджуючи ахнула за моєю спиною, мимоволий свідок наших розбірок тітка Софа.

- А чого гірше ще розплачуватись за них змусите, — не як не могла вгамуватися я.

- Досить! – гаркнув грізно зиркнувши на мене очима Стас. – До мене до кабінету. Живо! - І прихопивши філіжанку кави, швидким кроком попрямував на вихід. І це було не прохання, а справжнісінький наказ. Дійсно сатрап. Він напевно нормально розмовляти взагалі не вміє.  

Кинувши зацькований погляд у бік тітки Софи, засеменіла слідом за господарем. Насамкінець зробивши ковток вже охололої кави.

Коли я з'явилася у полі його зору, чоловік вже стояв поряд з зачиненими дверима свого кабінету, чекаючи на мене. І коли я підійшла, мовчки чемно відчинив переді мною двері.

- Я не піду, — ковтнувши колючий ком, уперлася.

- Це ще чому? - Чоловік здивовано уставився на мене. - Невже боїшся мене? 

- Ні не вас, а залишатися з вами на одинці, — опустивши вії нервово видихнула. 

- Боїшся залишатися на одинці? - повторив мої слова Стас, та чуттєві губи розтяглися в підступній посмішці. - Але мені здалося, що після вчорашнього ми перейшли вже на ти.

- А що такого учора відбулося,- з викликом подивилася на чоловіка. - І як вам, тобі, буде завгодно. На ти, так на ти.

- Добре, якщо ти погано пам'ятаєш, вчорашню ніч, то я обов'язково тобі нагадаю, — нахилившись ближче до мене, пошепки обіцяє цей демон. 

- Но ви хотіли про щось зі мною поговорити, — спалахнувши від його близькості, спробувала повернути розмову у первинне русло. 

- Так, хотів, — задумливо простягнув Стас. - Тоді, якщо боїшся залишатися зі мною на одинці пішли разом до саду. Ти учора так і не встигла помилуватися красою цього місця. Помітив що тебе зацікавила старовинна альтанка, можемо там і поговорити. Тільки я щось на себе накину зверху, згода?

- В альтанку? - з неприхованою радістю перепитую. - Тоді добре, — щосили намагаючись не вирячитися на міцний чітко окреслений торс чоловіка, відповідаю. І нащо йому щось зверху накидати, як по мені й так все добре. – А нам обов'язково треба розмовляти? - незрозуміло чомусь ляпнула. 

- А ти хотіла б зайнятися чимось іншим, — блиснувши очима поцікавився, Стас. Та зробив два впевнені кроки в мій бік. І я відчула, як від нашої близькості, навіть повітря навколо нас наелектризувалося.

- Ні, — високо закинувши голову, щоб дивитися йому в обличчя, хрипко видохнула. У горлі від його небезпечної близькості, одразу пересохло. – Краще розмова.

Чоловік самовпевнено хмикнув і відступив від мене, а я нарешті змогла видихнути. Тільки не зрозуміло від полегшення чи розчарування.

- Якщо ти вже одягнена, — обвівши мене уважним поглядом, продовжив Стас. - То почекай мене у вітальні, я швидко.

І розвернувшись він впевнено попрямував у бік своєї спальні. Що як і моя знаходилася на другому поверсі.

- Добре, — відповіла швидше собі, ніж йому. Не відриваючи погляду від широкої та потужної спини.