Біжи або кохай - Люсі Лі

Як і обіцяв Корецький, через хвилину до мене в кімнату зайшов Нат. Бадьоро несучи на таці, мій сьогоднішній сніданок. 

Кинувши око на тацю мені одразу стало не пособі, від такої кількості їжі. Невже він думає, що я все це, зможу з'їсти. Тим паче після двох днів повноцінного голодування.

Коли хлопець почав повільно розкладати переді мною тарілки, зі смаколиками: стейками лосося, тонко нарізаними скибочками м'якого сиру, яєчню,  

та ще кілька тарілок із чимось апетитним, у мене відвисла щелепа.

- Смачного Аріна, — посміхаючись промовив Нат.

Я безпорадно підвела погляд на хлопця, та сумно заявила:

- Я не зможу все це з'їсти, тут дуже багато.

- А ти спробуй, - розплився в широкі усмішці.

Коли Нат, вийшов з кімнати. Моя рука мимоволі потяглася до чашки з якої пив господар, в якій  була ще тепла кава.  І з насолодою сьорбнула трохи терпкий і зовсім без цукру напій, з того боку де пив Стас. 

Сніданок я так і не доїла. Але щось впхнути все-таки вдалося.  Не вб'є ж він мене за те що не доїла? Надіюся що ні. 

Більш-менш відійшовши від зустрічі з Корецьким, я, сито потягнувшись попрямувала в душ. Мені треба було встигнути привести себе до ладу, до приходу Ната, щоб попросити провести мені екскурсію по цьому замку демона. 

А то я вже розумом рушила, сидячи безвилазно в чотирьох стінах. І хоч двері в мою спальню не зачинили   як раніше, але виходити самій, без супроводу, було страшно. Та й мені це заборонили. А не послухатися Корецького, я поки що не ризикую. 

Хто знає, на що цей монстр ще здатний. Якщо він  так легко може вбити людину, хоч і таку, як виявилося, нікчемну, як мій, так званий татко.