Біжи або кохай - Люсі Лі

Несподівано двері моєї клітки різко відчинилися, мало не злетівши з петель, і на порозі з'явився він.

Хоч у кімнаті й панувала напівтемрява, але  світла що падав від повного місяця, було достатньо для того, щоб розглядіти різкі та хижі риси обличчя чоловіка.

Я знала хто це до мене завітав, це Корецький власною персоною.  Він слив досить популярною особистістю у вузьких колах вищого суспільства. Оскільки активно займався меценатством та благодійністю. Особливо цей демон багато жертвував на боротьбу з дитячою онкологією. Про це я дізналася напередодні, коли шукала про нього інформацію в Інтернеті. До  цього я ніколи в це не вдавалася і навіть і не знала хто він і чим займається. Для мене він був недосяжний, як людина з іншого суспільства. З паралельного Всесвіту. Хто ж міг подумати, що колись я перебуватиму з цим демоном в одному приміщенні. Так небезпечно близько і буду люто ненавидіти та бояться водночас.

Йому близько тридцяти років, коротка акуратна стрижка, смаглява шкіра. На чітко окресленому підборідді одноденна щетина, що надавала його рисам ще більшої різкості, та хижості. Та найголовніше, важкий, пробираючи погляд майже чорних очей. 

Який розкришував, роздавлював, стирав та перемелював одночасно. Одного погляду цього чоловіка було достатньо, щоб мене пробрало до мозку кісток. Огортаючи крижаним холодом, а під шкіру вп'ялися тисячі уявних маленьких голочок. І мабуть, якби він міг вбивати очима, то швидше за все я зараз вже була мертва. 

Зіщулившись, згорнулася у ковдру ще тугіше. Скрутившись у захисту позу ембріона. Хоча на вряд чи це мене зараз врятує.

- Боїшся, — прохрипів чоловік низьким владним голосом, з легким відтінком оксамиту. Що так різко контрастував із колючим поглядом.

Я вирішила у відповідь розсудливо промовчати. Може він подумає, що я сплю, або вмерла і дасть мені спокій.