Біжи або кохай - Люсі Лі

- Так, звісно знаю, Стас мене попередив ще декілька днів тому, що в нас гостя. Дуже приємно познайомитись, мене звуть Софія, але всі звуть тітка Софа. 

Жінка також простягла мені пухкеньку руку для привітання, та уважно заглянула в очі. Мені навіть на мить здалося, що в її погляді, крім цікавості, промайнуло здивування. Але тітка Софа моргнувши, швидко змінила його на доброзичливість.

- Ой яке гарне ім'я, — розпливлася я ще в ширшій посмішці, краєм ока наглядаючи за Натом. Той вже поглинав в обидві щоки знайдені млинці. - Ви не повірите, я завжди мріяла, якщо в мене народиться перша дівчинка, назвати її саме Софією.

- Ой, — Софа засоромилася, і приклала долоню до зарум'янілої щоки. - Це так мило, — затараторила розчулена жінка. - Може ви хочете ще чай, чи каву? Ось пиріжки вже на підході. Потрібно хапати доки їх не розібрали ті ненажери, — кивнула вона на вітальню. - Для такої купи мужиків, то на один зуб. Нічого не залишать.

- А скільки тут людей з охорони взагалі? – користуючись моментом перепросила.

- У будинку постійних п'ять, ще на вулиці десять. Але вони не всі харчуються на спільній кухні, – охоче відповіла жінка.

– Софа! - Я несподівано почула над вухом грізний рик Ната. - Мені здається в тебе пиріжки підгоряти почали.

- Ах так, — жінка схаменулась, прикривши рот долонею і злякано зиркнула на хлопця.

- Дякую, — я вже поснідала. - А от від філіжанки кава не відмовилася б, — вирішила змінити тему.

- Звичайно, звичайно, — заметушилася жінка. - Я зараз.

І поки Нат препарував мене очима, а злякана Софа метушилася по кухні, в душі я тріумфувала. Ну хоч одна нормальна людина з'явилася в цьому похмурому замку. 

Звичайно Нат теж був нормальним і ставився до мене добре. Але ж він, по-перше, чоловік, та й у повному підпорядкуванні у Корецького. А ось тітка Софа, це інша річ. 

Цікаво, чи тримав Корецький насильно тут ще когось? Не знаю чому, але я впевнена, що не перша жертва Корецького. Я обов'язково розпитаю про все це у Софі, але не зараз пізніше. Коли буде можливість. При цих думках я задумливо зиркнула на Ната, що сидів навпроти.

Хлопець зосереджено розмішував у своїй каві четверту ложку цукру. Від цього я скривилася, терпіти не можу солодку каву. 

Цікаво, у нього нічого не злипнеться? Хоча..., і я безсовісно облапала поглядом свого особистого охоронця. 

Якось раніше я боялася його зайво розглядати, а тепер насмілилася. Та й сидів він дуже вигідно.

Хлопець був по-своєму гарний, високий, широкоплечий явно спортивної статури. У такого, за інших обставин, можна було б й закохатися. Хоч я ніколи не була в цьому плані легковажною. Та й не любила я ніколи по-справжньому. Мене взагалі було складно розгойдати на емоції. Більшість своїх партнерів я розглядала з погляду холодного розрахунку.

Перший мій хлопець, а за сумісництвом і коханець, у мене з'явився ще у сирітському притулку. Виключно з метою самооборони від інших нападок. І Антон завжди чудово справлявся з роллю мого захисника. 

В технікумі, ще було пару несерйозних відносин, які закінчилися таким же швидким і незначним сексом. Звичайно ці чоловіки й поряд не стояли з багатієм та мільярдером Корецьким. Він перебив всіх разом узятих. Чомусь це спало мені на думку. Але ж з ним в мене не може бути ніяких відносин? Лише договір. Який я так необачливо з ним уклала. Залишається тільки чекати доки демон награється. 

Я надто глибоко пішла у свої думки та не одразу помітила уважний погляд Ната. Він також відверто розглядав мене у відповідь, як і я його хвилину тому. 

Схаменувшись і зніяковівши, швидко опустила погляд на чашку з кавою, що тримала в руках. 

Так ми просиділи мовчки ще з хвилину, кожен у своєму. Доки нашу з Натом, майже ідилію, не порушив гучний вигук Віктора, хто зна заідкі він узявся :

- Каву значіть п'ємо?! - недобре вискалився чоловік. 

Говорив він наче всім, а вирячився лише на мене. При цьому відверто так розглядаючи, мало не роздягаючи очима. Ось кого — кого, а його бачити зараз я точно не хотіла.

- Гаразд, ми, мабуть, вже підемо. Дякую, тітко Софа, — заметушилась я. Поглядом указуючи Нату, щоб швидше ворушив своєю накачаною дупою.

- Ну, то так нечесно, — награно ображено простягнув Віктор. - Я ж лишень хотів ближче познайомитися з тобою маленька. Та можливо не тільки я, — пожадливо посміхаючись та перегороджуючи мені шлях, промовив чоловік. Різко схиляючись до мого обличчя в небезпечній близькості від губ.

- А ви вже йдете?! - гучно схаменулась Софа. Намагаючись відкликати хижака від мене. Мабуть, її теж злякала ця ситуація. 

- З ким це ти збираєшся ближче знайомитись Віктор? - За спиною сіроокого блазня несподівано виросла потужна і загрозлива фігура господаря будинку.