Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

 Я дістала з одного з принесених пакетів цукерки. Ждана зойкнула від задоволення, на очах перетворюючись на колишню дівчинку.

 – Мої улюблені! Вендочко, дякую тобі!

 – Та немає за що, – я навіть зніяковіла від такої бурхливої радості сестри.

 «Шоколадні пелюстки» миттю приєдналися до іншого частування на столі. І незабаром ми вже тихо-мирно сиділи і пили чай. Якщо, звичайно, можна застосувати ці слова з огляду на присутність альфи. Але Ждана запросто з ним спілкувалася, нехай в її голосі все одно відчувалася шанобливість. Я ж мовчала і чекала, доки Яров, нарешті, забереться звідси. Але судячи з його задоволеного вигляду, поспішати він нікуди не збирався.

 – А Білояр мій десь у справах бігає? – задала чергове запитання Ждана. – Я б так хотіла його з Вендою познайомити! Сподіваюся, він все ж таки встигне її побачити.

 – Він її вже бачив, – недбало зауважив Яров, кинувши на мене пронизливий погляд.

 Шматок пирога миттю застряг в горлі, і я закашлялась. Яров дбайливо поплескав мене по спині так, що я ледве зі стільця не впала. Відкашлявшись, неприязно зиркнула на нього в знак подяки за таку ласку. Сама ж насилу переварювала почуте. Виходить, чоловік сестри був серед тих вовків, що розправилися з ящером. А я ще вважала бету адекватним і доброзичливим! Як же сильно помилялася! Він нічим не кращий за Ярова!

Але більше вразила реакція Ждани. Вона повільно відставила кухоль, який стискала у долонях, і тихо запитала:

 – Це сталося сьогодні, так? І Венда бачила?

 Ждана що в курсі події? І так спокійно про це говорить? Я відчула, як по спині пробігла цівка поту.

 – Так, – коротко відповів Яров. – Білояр з хлопцями зараз прибирають всі сліди. Повернуться пізніше. І мені теж пора, – він піднявся з місця. – Дякую за частування.

 Здивувало, що Яров наостанок мені навіть слова не сказав. Тільки окинув довгим пильним поглядом. Але я вже була рада тому, що він вирішив забратися звідси. Полегшено зітхнула, ледве за перевертнем зачинилися двері. Потім пильно подивилася на сестру.

 – Може, хоч ти мені поясниш, що у вас тут відбувається?

 Обличчя Ждани спохмурніло. Вона чомусь обхопила руками живіт, немов захищаючи ще ненароджену дитинку від чогось небезпечного. Потім похитала головою і нервово сказала:

 – Добре, розповім. Адже ти вже бачила розв’язку.