Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— На жаль, у нас усі столики заброньовані, — повідомляє адміністратор.

— І навіть на барі немає вільного місця?

— Так, — звучить мій вирок.

Ну не чекати ж на зведеного брата біля дверей у сліпій надії, що він вийде покурити? Може, через стільки років він позбавився шкідливої ​​звички. Я нічого про нього не знаю, а соцмереж Алекс не веде.

— Ясно, дякую, — киваю я.

Іду до дверей, але потім різко зупиняюся. Треба було сказати, що мої друзі відпочивають у головному залі! Чорт, мізки зовсім не працюють.

Обертаюся, шукаю поглядом адміністратора.

По спині біжить холодок, бо хтось заходить у ресторан.

— Так, я зараз зайнятий. Бувай, — каже чоловік до болю знайомим голосом.

Алекс. Тут. За моєю спиною.

Назад дороги немає.

Я роблю крок уперед і театрально скрикую. Широко змахую руками, вдаючи, що послизнулась. І лечу вперед. Прямо в обійми зведеного брата.