Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

Алекс сам себе назвав тупим мудаком. Мені в той момент у всьому йому зізнатися кортіло. Розповісти про свій біль та образи, які навіть за п'ять років холонуть у глибині душі.

Але я промовчала. Бо я маю тільки цю ніч.

Ніч, коли я зможу нарешті здійснити свою мрію і бути поряд з Алексом. Нехай йому потрібне лише моє тіло, гаразд, я якось із цим впораюся.

А раптом він закохається в мене?

Але щоб це сталося, треба поводитися інакше.

Коли Алекс підхоплює мене і вмощує у себе на колінах, я задихаюся. Від страху, від обурення, від очікування того, що станеться далі. У мене майже немає досвіду. Якось не склалося. Я навчаюсь, підробляю в інтернеті, але з хлопцями не гуляю. Не подобається ніхто.

Окрім Алекса.

Він притискає мене до свого гарячого тіла та цілує в шию. Веде язиком по шкірі, пробує на смак. Мій опір лопається, як мильна бульбашка. Я тремчу і до нього тягнуся. Не можу повірити, що це робить Алекс. Що він торкається мене.

Він важко дихає, я відчуваю, що його заводить те, що відбувається. Схлипую, впиваючись нігтиками у міцні чоловічі плечі. Голову відкидаю, дозволяючи цілувати горло, западинку між ключицями, самі ключиці.

Алекс смикає тонку бретельку сукні, оголюючи плече. Веде по ньому пальцями, вгору і вниз, повільно, дратівливо. І в обличчя мені заглядає. Допитливо так, жадібно.

— У тебе незвичайні очі, — вимовляє він вібруючим від збудження голосом.

— Дякую, — шепочу. А в грудях все холодніє.

Алекс щось підозрює. Синій колір рідкісний, треба було карі лінзи купити.

— Ми раніше ніде не зустрічалися? — раптом питає він, трохи відхиляючись.

— Н-ні, я б тебе запам'ятала, — облизую пересохлі від хвилювання губи.

Алекс дивиться на них і його обличчя змінюється. Щелепа напружена, в очах — чиста хіть. Його долоні на моїх стегнах рухаються, задирають сукню, безцеремонно ковзають вгору. Я його зупиняю.

— Якщо ти хочеш піти до кінця, то мусиш робити все, що я скажу. Ясно? — тисне він інтонаціями. — Скромниці мене не цікавлять. Тож або ти перестаєш грати в недоторку, або мій водій відвезе тебе додому.

Він все такий же грубий, холодний і нестерпний. Будь-якому іншому хлопцеві я давно б відмовила, але не Алексу. Моя любов до нього сильніша за розумні аргументи.

— Я тебе зрозуміла, — киваю. А що ще мені залишається?

Він хмуриться, через що між його бровами з'являється невелика зморшка. Піддаюся своїм бажанням і торкаюся кінчиками пальців до його чола. Хочу розгладити цю тонку лінію, знищити її назавжди.

Я пам'ятаю Алекса задумливим та серйозним. Трохи навіть відстороненим. Але одного разу я побачила, як він спілкується з друзями. З ними він сміявся, жартував, був безтурботним та щасливим. Чому ж удома він перетворювався на крижану статую, яку ніхто не може розтопити? Невже так сильно ненавидів нас із мамою? Але за що?

Його батько був давно розлучений, а моя мама вдова, так що жодна сім'я не постраждала. Жодних коханок та зрад. Одна випадкова зустріч змінила долі кількох людей. Мама знайшла своє щастя, а я пізнала всі недоліки перших почуттів.

Алекс перехоплює мою руку. Невдоволено смикає головою. Йому не подобається моя ініціатива.

— Що ти робиш? — запитує він.

— Ти надто напружений. Я хочу допомогти, — вириваю руку та знову зморшку між його бровами розгладжую. При цьому посміхаюся. Мені подобається його чіпати.

— Я маю намір скинути напругу іншим способом, — грубо заявляє Алекс, при цьому вдавлює мене у своє тіло так, щоб я точно зрозуміла, про що він говорить.

Ойкаю, коли стегном відчуваю його готовність. Те, що відбувається, настільки дико і відверто, що мене в жар кидає. Ні, я не скромниця чи недоторка, але все одно це перебір.

Соромно зізнатися, але я лише двічі з хлопчиками цілувалася. Більше нічого розпусного в моєму житті не відбувалось. Кажу ж, інші інтереси були.

А зараз я маю намір стрибнути в ліжко до зведеного брата.

Боже, що я творю?

— У тебе гарне чоло, — кажу. — І своїми діями ти ніяк не заборониш мені тебе торкатися.

— Ти дивна, — хитає він головою. Але більше мою руку не відштовхує. Спостерігає. Мружиться трохи, і при тьмяному освітленні його очі здаються практично чорними.

— Компліменти ти робити не вмієш, Олександре, — жартівливо бормочу я.

Він, як і раніше, стискає мої стегна, але хоча б сукню більше не задирає. Машина плавно входить у поворот, і мої пальці зісковзують з його чола. Тепер я відчуваю щетину.

Втягнувши повітря в легені, я проводжу ребром долоні по його щоці. Обмацую підборіддя. І обережно торкаюся до зімкнутих губ. П'ять років тому я мріяла дізнатися їхній смак. Мріяла про те, що мій перший поцілунок відбудеться саме з Алексом. Але час минав, а мої наївні бажання так і не справдилися. Інший хлопець украв у мене поцілунок.

— Мені подобаються твої губи. Знаєш, вони не надто тонкі, я цього терпіти не можу, і при цьому не пухкі, як у фотомоделей.