Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах

ПАТО: Це правда!

МОРІН: Чого ж ми за ці двадцять років майже не спілкувалися?

ПАТО: Бо я ніяк не міг набратися відваги.

МОРІН (усміхаючись): Ох ти й балабол!

Пато всміхається. Морін приносить чай і сідає.

ПАТО: Не знаю, Морін. Не знаю.

МОРІН: Що ти не знаєш?

ПАТО: Чого я з тобою не спілкувався, чи чого не кликав зустрічатися. У такому дусі. Не знаю. А ще я мушу по кілька місяців стирчати в тому гадючнику — це теж не сприяло.

МОРІН: В Англії? Тобі там так не подобається?

Пауза.

ПАТО: Усе гроші. (Пауза.) У вівторок знову їду.

МОРІН: У вівторок? У цей вівторок?

ПАТО: Ага. (Пауза.) Я приїжджав тільки американців побачити. Привітатися й попрощатися. Запасу часу немає зовсім.

МОРІН: Це Ірландія. Завжди хтось від’їжджає.

ПАТО: Завжди дорога.

МОРІН: Погано.

ПАТО: А що можна вдіяти?

МОРІН: Лишитися?

Пауза.

ПАТО: Я питаю себе — якби в Лінані була добра робота, чи лишився б я в Лінані? Тут ніколи не буде доброї роботи, але я питаю гіпотетично. Чи навіть якби була погана робота. Будь-яка робота. І коли я гарую в Лондоні, під дощем, як худоба, а молоді пацани ріжуться в карти й бухають до ригачки, і падають спати на всцяні матраци, і робити більше ні́чого, крім витріщатися на годинник... Коли я там, я, звісно, хочу сюди. Хто не хотів би? Та коли я тут, я... Я не хочу бути там, ну його. Але й тут я не хочу бути.

МОРІН: А чого, Пато?

ПАТО: Я не можу точно сказати, чого. (Пауза.) Звісно, тут гарно, це й дурному видно. Гори, скрізь зелено, люди розмовляють. Але коли всі про всіх усе знають... Хтозна. (Пауза.) Тут чиюсь корову вдариш, і хазяїн двадцять років на тебе ображатиметься.

МОРІН: Це правда.

ПАТО: Отож. В Англії всім байдуже, живий ти чи вмер. І, дивно, але загалом це непогано. Часом це просто... а, я не знаю.

Пауза.

МОРІН: Пато, як думаєш, ти коли-небудь десь осядеш? Може, як оженишся.

ПАТО (зі смішком): «Як оженюся...»

МОРІН: Урешті-решт обов’язково оженишся. Хіба ти не хочеш?

ПАТО: Не скажу, що дуже цим заморочуюся.

МОРІН: Аякже, у тебе скрізь коханок штабелями, можна не заморочуватися.

ПАТО: Нема в мене жінок штабелями.

МОРІН: Ну, одна-дві точно є.

ПАТО: Одна-дві, може, і є. З одною оце якраз балакаю.

МОРІН: Що, зі мною? От базікало.

ПАТО: Це правда. (Пауза.) Звісно, я не...

Пауза.

МОРІН: Що «не»?

Пауза. Пато знизує плечима й сумно хитає головою. По радіо починається пісня — «The Spinning Wheel», співає Делія Мерфі[7].

МОРІН: Мати любить цю пісню. Це Делія Мерфі.

ПАТО: Аж мороз по спині від цієї пісні.

МОРІН: Справді мороз по спині.

ПАТО: Це в неї голос так проймає. Мене ця пісня завжди лякала, як я ще був молодий. Співає, наче вовкулака. (Пауза.) Там бабуся наприкінці вмирає, чи просто засинає?

МОРІН: Думаю, просто засинає.

ПАТО: Ага...

Пауза.

МОРІН: А двоє йдуть полями, узявшись за руки.

ПАТО: Ага.

МОРІН: У місячному сяйві.

ПАТО (киває): Тепер таких пісень уже не пишуть. Слава Богу.

Морін сміється.

ПАТО: А хороший був вечір, скажи, Морін?

МОРІН: Хороший.

ПАТО: Ми добре їх провели?

МОРІН: Добре провели, добре.

ПАТО: Усі ридали.

МОРІН: Еге ж.

ПАТО: Га?

МОРІН: Еге ж.

ПАТО: Це точно. Це точно.

Пауза.

МОРІН: То хто була та американка, яку твої руки обмацували?

ПАТО (сміючись): Ой, перестань, яке «руки обмацували». Я її ледь торкнувся.

МОРІН: Хо-хо!

ПАТО: Здається, троюрідна кузина мого дядька. Долорес якось там. Гілі чи Гулі. Гілі. Теж у Бостоні живе.

МОРІН: Це ж незаконно, якщо вона твоя родичка.

ПАТО: Яке незаконно, вона ж не моя троюрідна кузина, що тут незаконного? Не можна торкатися цицьок троюрідної кузини, чи що?

МОРІН: Не можна!

ПАТО: Нічого про це не знаю. Мушу порадитися з адвокатом. А то наступного разу мене заарештують. Хоча в мене є аргумент на захист. У неї крихти були на блузці, я їх змітав.

МОРІН: Комусь іншому розказуй про крихти, Пато Дулі!

ПАТО: Це правда! (Чуттєва пауза. Нервово.) Отак це було...

Пато поволі простягає руку й делікатно змітає уявні крихти, потім поступово починає пестити перса Морін. Вона в цей час гладить його руку, потім помалу встає, сідає йому на коліна й гладить його по голові, поки він її мацає.

МОРІН: Вона красивіша за мене.

ПАТО: Ти красива.

МОРІН: Вона красивіша.

ПАТО: Ти мені подобаєшся.

МОРІН: У тебе сині очі.

ПАТО: Та сині.

МОРІН: Залишайся в мене на ніч.

ПАТО: Морін, ну, я не знаю.

МОРІН: Лишайся. До ранку.

Пауза.

ПАТО: А мати спить?

МОРІН: Мені все одно, спить вона чи не спить. (Пауза.) Нижче руку.

Пато легенько опускає руку нижче.

МОРІН: Ще нижче... Нижче...

Його рука опускається до промежини. Вона закидає голову назад. Пісня по радіо закінчується.

Затемнення.

Картина четверта

Ранок. Чорна сукня Морін лежить на столі. З коридору входить Меґ, несучи нічний горщик з сечею. Вона виливає його вміст у раковину, потім виносить горщик назад у коридор і за мить повертається, витираючи руки краєм нічної сорочки. Вона помічає чорну сукню й піднімає її зі зневагою.

МЕҐ: Сорок фунтів за це куце плаття? Куце та й годі. Ще й валяється тут.

Вона кидає сукню в дальній куток, повертається на кухню і вмикає чайник, при цьому голосно говорить, щоб розбудити Морін.

МЕҐ: Я вранці повинна поснідати, і не має значення, коли ти вночі припленталася додому у своєму платті. (Тихо.) Таки дурнувате плаття. (Голосно.) Ти б уже йшла до кінця — ходила взагалі без плаття. Щоб усі тебе помітили! (Тихо.) Хропе, аж перекидається. Стара людина мусить сама собі робити «Комплен», не кажу вже про вівсянку. Я сама вівсянки не варитиму, так тобі й кажу. Я боюся. Ти мене кашу варити не примусиш. Е ні. Я каші не варитиму, і не надійся.

Пато входить з коридору, заправляє сорочку в штани.

ПАТО: Доброго ранку, пані.

Меґ перелякалась, дивиться на Пато приголомшено.

МЕҐ: Доброго ранку.

ПАТО: Вівсянки хочете?

МЕҐ: Хочу.

ПАТО: Я можу вам зварити, якщо хочете.

МЕҐ: Ага.

ПАТО: А ви поки відпочиньте.

Меґ сідає в крісло-гойдалку й не зводить очей з Пато, поки той варить їй вівсянку.

ПАТО: Я тисячу разів варив братові вівсянку перед школою, тому я вмію. (Пауза.) Ви вчора не змогли