Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах
МЕҐ: Ні.
ПАТО: Морін казала, що через хвору ногу.
МЕҐ (усе ще шокована): Ага, через хвору ногу. (Пауза.) А де Морін?
ПАТО: Вона ще трошки полежить. (Пауза.) Скажу чесно, я... Я хотів змитися до того, як ви прокинетесь, але Морін сказала: «Ми ж дорослі люди. Що тут такого?». Ми то дорослі, але... Не знаю. Мені все одно якось незручно. Ви мене розумієте? Не знаю. (Пауза.) Наші янкі якраз, мабуть, приземляються у своєму Бостоні. Якщо на те Божа воля. (Пауза.) Ми добре їх провели. Ох і провели. (Пауза.) Усі ридали. (Пауза.) Ви ще й «Комплену» хотіли?
МЕҐ: Хотіла.
Пато розколочує «Комплен» і подає їй.
ПАТО: Ви так любите «Комплен».
МЕҐ: Не люблю.
ПАТО: Не любите?
МЕҐ: Вона мене примушує його пити, хоч я й не люблю.
ПАТО: «Комплен» дуже корисний, особливо для старих.
МЕҐ: Мабуть, і мені корисний.
ПАТО: Корисний. Це зі смаком курки?
МЕҐ: Не знаю, з яким смаком.
ПАТО (вивчає упаковку): Так, смак курки. Це найкращий смак.
Пато повертається до вівсянки.
МЕҐ (тихо): Ти робиш з грудками — який може бути смак? І без ложки.
Пато подає Меґ вівсянку й сідає за стіл.
ПАТО: Готово. (Пауза.) Пані, а що у вас з рукою? Така червона.
МЕҐ: З рукою?
ПАТО: Це у вас був опік, так?
МЕҐ: Це був опік.
ПАТО: У вашому віці з опіками треба обережно.
МЕҐ: Обережно? Ага.
Морін входить з коридору, одягнена тільки в ліфчик і в нижню спідницю, підходить до Пато.
МОРІН: Що «треба обережно»? Ми були обережні, правда, Пато?
Морін сідає Пато на коліна.
ПАТО (збентежений): Ну, Морін...
МОРІН: Достатньо обережні, бо навіщо нам діти? У цій хаті й без них є кого няньчити.
Морін довго й міцно його цілує. Меґ дивиться з огидою.
ПАТО: Ну, Морін...
МОРІН: Пато, я така тобі вдячна за чудову ніч. Її варто було чекати стільки років. Ох і варто.
ПАТО (збентежений): Добре.
МЕҐ: Ми якраз говорили про мою обпечену руку перед тим, як ти ввірвалася без одягу!
МОРІН: Та йди ти зі своєю обпеченою рукою. (До Пато.) Пато, ти повинен вкласти в мене ту свою штуку ще раз, поки не поїхав надовго. Я саме в смак увійшла.
ПАТО: Морін...
Морін цілує його й іде на кухню, не зводячи очей з Меґ.
МОРІН: Потужний цей смак. О-ох.
Пато встає та збентежено ходить по кімнаті.
ПАТО: Я, мабуть, уже піду. Мені ще треба збиратися й усе таке...
МЕҐ (показує на Морін): Це вона обпекла мені руку! Я не мовчатиму! Хай усі знають! Притисла до розжареної плити! Вилила на неї повну сковороду гарячого смальцю! А лікареві сказала, що то я сама!
Пауза.
МОРІН (оторопіло): Пато, може, ти хоч чаю вип’єш перед тим, як іти?
Пауза.
ПАТО: Хіба що швиденько.
Морін розливає чай. Меґ дивиться то на Морін то на Пато.
МЕҐ: Ти чув, що я сказала?!
МОРІН: Думаєш, Пато слухає бурмотіння дурної старої курки?
МЕҐ: Дурної старої? Га? (Піднімає ліву руку.) А це хіба не доказ?
МОРІН: Пато, підійди сюди на секунду. Прошу тебе — понюхай раковину.
МЕҐ: Раковина тут ні причому!
МОРІН: Пато, підійди.
ПАТО: Га?
Пато йде на кухню.
МОРІН: Понюхай раковину.
Пато нахиляється над раковиною, нюхає, з огидою відхиляється.
МЕҐ: Раковина тут ні причому!
МОРІН: Кажеш, ні причому? Причому, причому. Вона свідчить про характер моєї обвинувачки.
ПАТО: А що це смердить? Каналізація?
МОРІН: Ніяка не каналізація. Це вона щоранку виливає сюди сцяки, хоч я їй сімсот разів казала відносити в туалет. Ба ні!
МЕҐ: Ми про обпечену руку говорили, а не про сцяки!
МОРІН: Ще й не споліскує! Яка може бути гігієна? У неї ще й інфекція сечового міхура, тому взагалі нема ніякої гігієни. А я там картоплю мию. Пий чай, Пато.
Пато бере чай, сьорбає з огидою.
МЕҐ: Вдягнися! Ходиш по хаті напівгола! Скоро мужики в черзі стоятимуть!
МОРІН: Мені подобається ходити напівголою. Це мене заводить.
МЕҐ: Та бачу, що заводить.
МОРІН: Збуджує!
МЕҐ: І, мабуть, нагадує тобі про Діфорд-Хол[8] в Англії...
МОРІН (зло): Ану закрий свою смердючу...
МЕҐ: У твоєму одязі тебе туди не пускали, ге ж?
МОРІН: Закрий пащу, я сказала!
МЕҐ: Там можна тільки довгі нічні сорочки та застібнуті на всі ґудзики куртки...
Морін кидається до Меґ зі стиснутими кулаками. Пато хапає її за руку і стає між ними.
ПАТО: Та ну що це з вами?
МЕҐ: Діфорд-Хол! Діфорд-Хол! Діфорд-Хол!
МОРІН: Ага, Діфорд-Хол. І, мабуть...
МЕҐ: Діфорд-Хол! Діфорд-Хол!
МОРІН: І, мабуть, той горщок зі сцяками я вигадала?
МЕҐ: Та що сцяки! Хлопче, хочеш знати, що таке Діфорд-Хол?
МОРІН: Ану заткнись!
МЕҐ: Це дурдом! Дурка в Англії! Я її звідтіля виписала, пообіцявши тримати під своєю опікою. Показати документи?
Меґ човгає в коридор.
МЕҐ: Як доказ. Щоб довести, що або я стара дурна курка, або хтось у нас тут псих. Ха! Вона мені сцяки межи очі тиче. От же ж...
Мовчанка. Морін підходить до стола й сідає. Пато виливає свій чай у раковину, споліскує чашку і миє руки.
МОРІН: Це правда, що я лежала в психіатричній лікарні. Після нервового зриву. Багато років тому.
ПАТО: Подумаєш, нервовий зрив. У багатьох бувають нервові зриви.
МОРІН: Ага, у багатьох ошалілих з самотності.
ПАТО: Чого це в ошалілих? У багатьох добре освічених людей теж бувають нервові зриви. Власне кажучи, в освічених вони бувають частіше. У бідолашного Спайка Міліґана[9] ті зриви вічно. Безперервно. У мене теж періодично бувають проблеми з нервами — я не боюся це визнавати. У цьому нема нічого ганебного. Просто це означає, що ти багато про що думаєш і багато що береш близько до серця.
МОРІН: Нема нічого ганебного цілий місяць пробути в дурці? Та ну.
ПАТО: Нема нічого ганебного в тому, щоб про щось думати і про щось переживати. А «дурка» — тупе слово, і ти, Морін, це добре знаєш.
Пато підходить до стола й сідає навпроти неї.
МОРІН: Я була в Англії, коли це сталося. Влаштувалася там прибиральницею. Мені якраз двадцять п’ять минуло. Перший раз виїжджала. І єдиний раз. Моя сестра щойно вийшла заміж, друга заміж збиралася. Працювала я в Лідсі, прибирала офіси. Туалети. Нас була ціла група, тільки вони всі англійки. «Ти, занюхана ірлашка... Пика, як свиняча срака...» Це я вперше виїжджала з Коннемари. «Вертайся у свій задрипаний
