Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
КАМЕРГЕР (наслухаючи): Хтось іде.
КОРОЛЬ (тяжко): А тоді сховаймося.
Ховаються за канапою. Заходять, скрадаючись, Принц із ножем у руці, слідом за ним Цирил, несе кошика з накривкою.
ПРИНЦ: Куди вона пішла?
ЦИРИЛ (зазираючи крізь двері вглибину): Тихше. Вона тут.
ПРИНЦ: Що робить?
ЦИРИЛ: Ловить мух.
ПРИНЦ: Ловить?
ЦИРИЛ: Позіхає.
ПРИНЦ (стискаючи ножа): Ну, то спробуймо... Раз-два-три...
Пильнуй, чи хтось не йде, приготуй кошика...
Цирил відкидає накривку. Принц скрадається до дверей.
КОРОЛЬ (збоку, до Камергера): О, то Філіпко теж!...
КАМЕРГЕР: Тихо...
ЦИРИЛ (який дивиться на Принца збоку): Філіпе, ні — припини!
Філіпе, бо я зчиню ґвалт!
ПРИНЦ: Нерви?
ЦИРИЛ: Це неможливо! Ти з ножем скрадаєшся до цієї хирлячки! (Вибухає тихим сміхом.) Це не вдасться — ні, це не вдасться!... Умертвляти, умертвляти таку?!.. І цей кошик! Цей кошик!
ПРИНЦ: Припини! (Кладе ножа.) Кошик технічно необхідний.
ЦИРИЛ: Ти не усвідомлюєш — не бачиш себе збоку.
ПРИНЦ: Припини зрештою!
ЦИРИЛ (зазираючи): Засинає. Заснула, мабуть...
ПРИНЦ: Заснула?
ЦИРИЛ: Цить. Начебто так... Куняє... На кріслі...
ПРИНЦ (зазираючи): Зараз або ніколи! Якщо зараз, то без болю... Спробуй ти!
ЦИРИЛ: Я?
ПРИНЦ: Тобі це легше — ти чужий, ти з нею на рівній нозі, не є її об’єктом, вона не кохає тебе. Цириле, зроби це для мене. Лише мить... Це операція, процедура — вона не відчує... Не дізнається, пам’ятай, що в ту саму мить, якої ти це зробиш, її вже не буде, це відбудеться поза нею — це легко — це наша дія, одностороння, її це взагалі не стосується...
ЦИРИЛ: Що легше, то, власне кажучи, важче (бере ножа).
ПРИНЦ: Ні-ні-ні!
ЦИРИЛ: Ні?
ПРИНЦ: Цілковито так, наче я мушу курку зарізати.
ЦИРИЛ: Не можна? Здавалось би — можна, а таки не можна. Що, до лиха? Вона для цього надто слабовита — хоровита — ба, якби це була дорідна рум’яна баба, але бліда... Бліду не можна.
ПРИНЦ: Сюди хтось дивиться.
ЦИРИЛ: Це я дивлюся.
ПРИНЦ: Ні, це хтось бачить — хтось усе бачить.
ЦИРИЛ: Це я бачу.
ПРИНЦ: Так, ти дивишся на мене, а я на тебе. Іди, я волію сам. Сам це виконаю. Процедура, щоправда, жахлива, а таки процедура. Я волію бути жахливим впродовж змигу ока, ніж жахливим усе життя. Стань за дверима, я це сам...
Цирил виходить.
Сам. Для неї це збавлення... Край стражданням — для мене також... Це раціональна процедура, раціональна... Гм... (Роззирається, бере ножа, кладе назад.) Цириле!
КОРОЛЬ (збоку, дуже збуджений): У-ух, нездара!
ЦИРИЛ: Що там? (Повертається.)
ПРИНЦ: Самому ще гірше. Людина, коли вона там, розростається... до розмірів... (Слухає.) Що це?
ЦИРИЛ: Дихає. (Наслухає.)
ПРИНЦ: Дихає... (Зазирає.) Ба! Як вона дихає — як живе собі там у собі — по вуха в собі... занурена, замкнена в собі... Не вийде з цього нічого... (Бере ножа.) Що ж, устромити в тіло... Але в цьому є страшенна важкість... Є страшенна легкість, а в цій легкості, власне, страшенна важкість.
Заходить Іза.
ІЗА (бачить ножа): Що це? (Зазирає у двері.) Вбивство!
ПРИНЦ і ЦИРИЛ: Цить...
ІЗА: Вбивство... Ти хочеш стати вбивцею?
ПРИНЦ: Мовчи! Не втручайся! Я тут залагоджую свої приватні справи. Коли залагоджу, прийду. Іди звідси!
ІЗА: І ви тут? Ви допомагаєте в цьому?
ЦИРИЛ: Дурня! Філіпе, ходімо, це дурня! Киньмо це!
КОРОЛЬ (збоку): Дурня! Нумо!
ІЗА: Ходіть звідси!
ПРИНЦ (зазирає): Спить.
ІЗА: Ну то нехай собі спить. Чого тебе турбує, що вона спить?
Філіпе, я також спатиму... нині вночі.
ПРИНЦ: Тихо! Зітхнула!
ІЗА: Філіпе, я також зітхатиму... цієї ночі. Припини нею перейматися. Тут є я! Припини цікавитися нею, припини її вбивати... Ходімо.
ПРИНЦ: Щось їй сниться... Якісь сни?
ІЗА: Ну то нехай сниться. Я розповім тобі, що снилося мені. Мені снився ти. Ходімо.
ПРИНЦ: Мабуть, її сни про нас. Вона снить нами. Мною, тобою. Ми там, усередині.
ІЗА: Де? У якій середині?
ПРИНЦ: У її середині. Хіба не чуєш, як вона болісно спить? Як жорстоко дихає? Як тяжко працює усередині себе, як ми обоє провалюємося в неї, і вона робить із нами все, що заманеться, — цікаво, що вона там виробляє з нами, як вона нас там використовує?..
ІЗА: Ти знову став ненормальним? Ти не можеш перестати бути ненормальним.
ПРИНЦ (постійно пошепки): Я нормальний, але не можу бути нормальним, якщо хтось інший ненормальний. Добре, я буду нормальним, і ти також будеш нормальною, ну й що з того, якщо хтось інший, ненормальний, приграватиме з боку нашої нормальності на такій малій дудці: тра-ля-ля — а ми танцюємо — ми танцюємо...
ІЗА: Філіпе, і це після того, що було між нами вчора вночі?
ПРИНЦ (наслухає): Хропе.
ІЗА: Що?
ПРИНЦ: Хропе.
ІЗА: Ні, це вже переходить усякі межі.
КОРОЛЬ (збоку): Переходить! Нумо! Нехай переходить. Ух-ух! Переходь!
ПРИНЦ (мимохіть відповідає йому): Я не можу перейти. Що це таке? Хто це сказав? Що тут таке в цій кімнаті? Дивіться, як усе тут по-дурному — ці меблі (копає фотель).
КОРОЛЬ: По-дурному! Ух-ух!
КАМЕРГЕР: Тихо!
ЦИРИЛ: Уб’ємо її або ходімо звідси, бо я довше не можу тут стояти, отак, із цим кошиком, я вже піду, взагалі втечу. Втечу із замку. Я не можу довше бути отак, на припоні — не можу.
ПРИНЦ: Я мушу перейти! Мушу!
КОРОЛЬ: Гайда!
ІЗА: Поцілуй мене. (До Цирила.) Нехай він мене поцілує.
ПРИНЦ (наслухаючи): Плямкнула!
ІЗА: Годі. Я йду.
ЦИРИЛ: Принце, поцілуй. До дідька, зробіть щось, щоби він вас поцілував. Нехай він вас поцілує!
КОРОЛЬ: Нехай поцілує! Ух-ух! Нумо!
КАМЕРГЕР: Тихо!
ІЗА: Я не буду вижебрувати поцілунок. Не стоятиму годинами разом із цим кошиком і з цим ножем під дверима цієї негідниці. Годі. Я йду назавжди. Це занадто.
ПРИНЦ: Не залишай мене! Ізо, я поцілую тебе. Зажди!
ІЗА (відштовхує його): Не хочу! Відпусти мене, будь ласка! Я не хочу тут, на замовлення, під дверима, без жодного сенсу, із цим кошиком, із цим ножем. Які ще поцілунки? Облиште мене.
КОРОЛЬ (далі за канапою): Нумо! Гайда! Вперед!
ПРИНЦ: Холоднокровності. Передусім холоднокровності, інакше всі ми звихнемося з ума. Тихше, бо вона прокинеться... Ізо! Зажди. Не так різко. Я не можу втратити тебе. Не заражайся цією ненормальністю. Авжеж, я згоден, цей поцілунок за таких обставин немає сенсу, та попри все ми поцілуємося — поцілуємося, начебто це все нормально... заради Бога, вдаваймо нормальних, якщо вже не можемо бути нормальними, бо інакше ми не виберемося звідси. Я не бачу іншого виходу, тільки поцілунок, це якось
