Трагедії - Евріпід

Мій рішенець - незмінний, залишатися

Тобі не вільно з нами, ти-бо ворог мій.

МЕДЕЯ

(обнімаючи коліна Креонтові)

Клонюсь до ніг - в ім'я дочки-відданиці!

КРЕОНТ

325] Мене ти не вговориш, марно й слів не трать.

МЕДЕЯ

Чи ж виженеш і на мольби не зглянешся? [73]

КРЕОНТ

Атож, бо більш за тебе свій я рід люблю.

МЕДЕЯ

Мій краю рідний, як тебе я згадую!

КРЕОНТ

Й мені, після родини, найлюбіший він.

МЕДЕЯ

330] Ой горе, горе для людей любов ота!

КРЕОНТ

А це, здається, як кому вже випаде.

МЕДЕЯ

(з розпачем підносячи руки)

Не милуй, Зевсе, в цих нещастях винного!

КРЕОНТ

Йди геть, шалена, й від журби звільни мене.

МЕДЕЯ

Моя журба - що й не знайти вже більшої.

КРЕОНТ

335] Діждешся ти, що слуги випхнуть силою.

МЕДЕЯ

Та ні, Креонте, я тебе проситиму...

КРЕОНТ

О, як мені ти, жінко, та й набридла вже!

МЕДЕЯ

Я йти готова. Не про те благаю я.

КРЕОНТ

Чого ж ти хочеш? Чом не відстаєш ніяк?

МЕДЕЯ

340] Дозволь мені лиш днину тут зостатися, -

Ще не збагну я, де ж мені подітися

Й притулок дітям де знайти, бо батько вже

За них не потурбується. То зглянься ж бо

На бідолашних. Тож і в тебе діти є,

345] Невже ж ти й до сиріток не зласкавишся?

Вигнання не страшить мене, - як плачу я,

То тільки над гіркими їх нещастями. [74]

КРЕОНТ

Я не родивсь тираном, але жалістю

Не раз собі самому вже пошкодив я.

350] Отак і зараз - знаю, що не те роблю,

Та будь по-твоєму. Запам'ятай лише:

Як світич божий, завтра в небі сходячи,

Тебе застане з дітьми ще у межах цих, -

То смерть тобі. Моє несхибне слово це,

355] А нині - можеш днину ще зостатися,

Боюсь лише, щоб лиха не накоїла.

(Віддаляється з почтом до міста).

ХОР

Леле-леле, нещасна жона!

Як же тяжко страждати тобі довелося!

І куди тобі йти? Де гостинна земля,

360] Де той дім, що прийняв би тебе у біді

Й дав би захист тобі й порятунок?

До якої ж безодні нещасть, о Медеє,

Спрямував тебе бог неприхильний!

МЕДЕЯ

Все скрізь погано йдеться, що й казати вже!

365] Але на цьому не кінець. Не думайте,

Й подружжю молодому тяжко прийдеться,

Черпнути горя доведеться й тестеві.

Невже б до нього дурно так я лащилась,

Якби не для користі, не для хитрощів?

370] Мовчала б тільки і не ворухнулась би.

А він, замість мене прогнати й задуми

Ці притлумити, із дурного розуму

Ще день дозволив тут мені лишатися

На те, щоб трьох я встигла ворогів своїх

375] Життя позбавить - мужа й батька з донею!

На те багато, подруги, є способів,

Але який обрати з них, - не знаю я:

Чи підпалить весільний дім, чи, потайки

Прокравшися до їх постелі шлюбної,

380] у печінки їм гострий увігнати меч?

Але одно бентежить: як на замірі

Мене захоплять, щойно на поріг ступлю,

То й пропаду на глум я ворогам своїм.

Та краще йти вже шляхом уторованим -

385] Із світу їх отрутою спровадити.

Гаразд!

От їх убито. А мені ж де дітися?

Де край той і оселя, що дали б мені

Свою гостинність і безпечний захисток?

Нема їх. Краще трохи більше вижду я [75]

390] Й, якщо оплот надійний десь знайду собі,

Підступне вбивство потай готуватиму.

А як нічого, крім нещасть, не виграю,

Візьмусь за меч, і хоч сама загину я,

А їх уб'ю, відваги й сили сповнена.

395] Клянуся помічницею й владаркою,

Яку шаную більш за всіх, Гекатою,

Що вірно стереже мойого вогнища, -

Із болю мого серця не радіти їм!

Гірким зроблю весілля і безрадісним,

400] Гірким свояцтво і моє вигнання це.

До діла ж! Не щади своєї вмілості,

Медеє! Все обдумай, обміркуй усе!

На чин жахливий зважся! Більше мужності!

Поглянь на муки власні! Внуко Гелія

405] Ясного, ти дозволиш взять на сміх тебе

Сізіфа кодлу, жінці тій Ясоновій!

На цьому-то ти знаєшся! Як всі жінки,

У добрім ділі завжди безпорадні ми,

А на лихе - нема митця мудрішого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа 1

410] Назад, до джерел уже хвилі священні плинуть,

Правда і все в житті - навпаки обернулось,

Зрадою дишуть мужі, не зв'язують їх

Клятви присяг божественних.

415] Може, стане доброю славою й нам

Давня огуда,

Шану й честь собі жіноцтво верне знов,

420] Слави лихої тягар спаде з жінок сердешних.

Антистрофа 1

Забудуть нарешті за звичаєм давнім музи

Про зрадливу вдачу жіночу співати.

Не наділив же натхненним даром мене,

425] Віщої ліри, одмовив

Світлий Феб, співців провідник, а співать

Хтіла б я пісню

В відповідь мужам, - за наш-бо довгий вік

430] Є що про їхню й про нашу долю їм казати.

Строфа 2

Подвійних скель браму пропливши в морі, [76]

З отчого краю сюди прибула ти з шаленим серцем,

І от в чужині живеш

435] Без мужа тепер, нещасна,

І, втративши ложе шлюбне,

Ще й вигнана геть, з ганьбою

Ідеш на заслання.

Антистрофа 2

Пропала клятв шана, і вже не знати

440] Сорому в нашій Елладі великій - зник у повітрі.

Й тебе вже нема кому

В біді захистить, бездольну, -

Загарбала в тебе ложе

Владарка сильніша й в домі

445] Твоїм порядкує.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Входить Я с о н.

ЯСОН

Уже не вперше бачу я, яке страшне

Це лихо людям - лютість неприборкана.

Жила б ти у своїй оселі в краї цім,

Якби владущим вміла підкорятися,

450] А нині - за зухвалу мову вигнана.

Мене це не обходить - хоч усім плещи,

Що чоловік з Ясона найнегідніший,

А що сім'ю державців ти зневажила,

За щастя май, що лиш вигнанням скарана.

455] Тож царський гнів, як тільки міг, я стримував,

Все намагався, щоб тебе лишили тут:

Ти ж не гамуєш дурості - клянеш усе

Державців, тим-то із країни й вигнана.

Але своїх я близьких не зрікаюся.

460] Піклуючись про тебе, я прийшов сюди,

Щоб ти, найпотрібнішого позбавлена,

Не йшла в вигнання з дітьми, бо ж багато лих

Веде воно з собою. Хоч ненавидиш

Мене, тобі не можу лиха зичити.

МЕДЕЯ

465] Негіднику ти найгидкіший! Слів нема,

Щоб всю твою мерзенність підлу висловить!

Прийшов до