Трагедії - Евріпід

Слів розради і голосу втіхи

175] Чом не хоче послухать?

Може, тугу і біль її серця

Заспокоїла б тихим я словом?

Якщо друзі в біді - я готова

На пораду їм стати.

(До няні).

180] Йди, гукни сердешну,

Хай-но вийде з покоїв.

Скажеш - дружня то буде розмова.

Й не барись, щоб не сталось там лиха,

Надто-бо горе у неї велике.

НЯНЯ

Я готова піти, та боюсь, чи мене

185] Господиня послухає...

А труда і старання не шкода мені,

Хоч вона, мов левиця, що родить діток,

На служниць поглядає так люто, як хто

З них підійде чи слово до неї промовить.

(До себе, йдучи).

190] Ні, не помилка то - нерозумними звати

Тих, що гімнів мелодії ще з давнини

І веселих для учти складали пісень,

Для святкових гостин і врочистих вечер,

Щоб щасливим життям звеселяти безжурне.

195] А ніхто ж не придумав ні співів дзвінких,

Ані музики лір многострунних, щоб цим

Зупиняти скорботи людські, що ведуть

За собою нещастя, руїну і смерть!

От би людям користь, якби можна було

200] Лікувати піснями! А нащо дарма

Задля ситих ще я гомін на учтах здіймати?

Тож наїдку всілякого повні столи

І буз музики людям серця звеселяють.

(Вертається в дім).

ХОР [70]

ЕПОД

Знову чути зойки тужних голосінь, -

205] То кляне вона в гірких риданнях мужа,

Що зневажив шлюб і зрадив її ложе,

І помститися за кривду закликає

Свідка клятв - Феміду, Зевсову дружину,

2іо Що вела її до берегів Еллади

По бурхливій хвилі водної пучини

Крізь браму безкрайого моря.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Ізсередини дверей виходить Медея.

До вас, жінки корінфські, вийшла я, щоб ви

215] Мені не докоряли. Часто в нас того,

Хто дома самотує чи подався десь,

Вважають гордим. Як не любиш галасу,

Знеславлять за байдужість чи розбещеність.

Але в очах не вся ще правда - судимо

220] Ми ззовні, в глибину не заглядаючи,

Ненавидим, хоч кривди й не зазнали ми.

З громадою чужинцям треба лагодить, -

Нікому-бо не буде до вподоби той,

Хто лиш зарозумілість виявлятиме.

225] Мені ж, дружині, лихо несподіване

Всю душу крає. Тож навік пропала я

Й, позбувшись радощів життя, лиш смерті жду.

Тож чоловік мій, що усім для мене був,

Найпослідущим виявивсь мерзотником!

230] 3 усіх істот, хто розум має й дихає,

Лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!

По-перше, мужа ми собі купуємо

За добрі гроші, і до зла ще гірше зло -

Над тілом власним маємо господаря.

235] Найголовніше ж, чи лихий, не знаємо,

Чи добрий. А тоді вже - чи розлуку взять,

Чи так втекти - все сором неабиякий.

В нові ж закони увійшовши й звичаї,

Одно лиш ворожити нам доводиться, -

240] Як краще догодити чоловікові.

Коли поталанить нам і покірно він

В ярмі своєму ходить, то щасливими

Вважають нас. А ні - то краще вмерти вже.

Тож муж, якому дома вже немиле все,

245] На стороні десь серцем утішається,

До приятеля вдавшись чи товариша, [71]

А ти на одного все - хоч-не-хоч - дивись.

В заміжжі, кажуть, живемо безпечно ми,

А чоловік за списа мусить братися.

250] Яка брехня! З щитом радніше тричі я

У бій пішла б, ніж раз родить однісінький.

Не лиш про себе - я про всіх жінок кажу.

І місто рідне в вас, й оселя батьківська,

І щирі друзі, й радість, і порада є.

255] А я сама, без роду; з чужини сюди

Узята мужем і жорстоко скривджена.

Ні матері, ні брата, ні рідні нема -

В біді поради дати й захистить мене.

У вас я тільки одного проситиму:

260] Як доберу достойного я способу

За кривду відомстити чоловікові,

Та й тестю, і дочці його - розлучниці,

То ви мовчіть. Бо жінка, хоч несмілива

Й мечів залізних та боїв жахається,

А як подружнє ложе їй зневажено -

Жорстокішого серця ви не знайдете.

ПРОВІДНИЙ ХОР

Гаразд, Медеє! Справедливо мстишся ти

На мужі, - не дивуюсь я журі твоїй.

Та ось Креонт, владар землі цієї, йде -

270] Чи не новий нам вирок оголосить він?

Входить К р є о н т із своїм почтом.

КРЕОНТ

Ти все, хмурна Медеє, гнівом дихаєш

На мужа. Ось я що тобі наказую:

Цей край із дітьми обома покинути

Негайно. Виконання сам простежу я

275] Й додому не вернусь, покіль не вижену

Тебе я геть за межі краю нашого!

МЕДЕЯ

Ой лишенько! Цілком уже пропала я!

Ось плине ворог з повними вітрилами,

І порятунку від біди нема мені.

280] Але й прибита горем, запитаю все ж:

За віщо ти мене, Креонте, гониш так?

КРЕОНТ

Не криюсь я: боюся, щоб дочці моїй

Не завдала ти лиха непоправного.

Причин є досить, щоб тебе боятися,

285] Ти ж хитра дуже і метка до підступів,

Лиха, що ложа позбулась подружнього.

І чув я ще - ти навіть чимсь погрожуєш [72]

Мені самому, і дочці, і зятеві.

Щоб завчасу від цього забезпечитись,

290] На себе краще, жінко, гнів накличу твій,

Ніж потім через м'якосердя каятись.

МЕДЕЯ

О горе, горе!

Мені, Креонте, превелика слава ця

Не вперше заважає й завдає біди.

Того розумним не назву я батечка,

295] Що діток надто мудрими виховує.

Взиватимуть їх земляки із заздрощів

Неробами й всю злість на них зганятимуть.

Новітню мудрість провістивши неукам,

Не мудрим - трутнем серед них уславишся.

300] А стань на п'ять над тими, що розумними

Вважались досі, то й тебе зненавидять.

Прийшлось такої ж долі і мені зазнать.

Одним завидно, що я мудра, іншому -

Що я спокійна, а тому - що надто я

305] Сувора, хоч я й не така розумна вже!

А ти боїшся, щоб не учинила щось.

Не бійсь, Креонте, не така могутня я,

Щоб сміла й на державних владців важити.

Та й за що? Що за того видав доньку ти,

310] Кого вподобав? Мужа я ненавиджу,

А ти, здається, учинив розсудливо.

Та я не заздрю, що тобі щастить отак.

Одружуйтесь з ким хочете. Мені ж у цім

Краю дозвольте жити. Хоч і скривджена,

315] Мовчатиму я, корячись сильнішому.

КРЕОНТ

Ти солодко співаєш, та боюсь, проте,

Щоб серцем на лихеє ти не зважилась.

Ще менш тобі, ніж досі, зараз вірю я.

Палкої легше встерегтись людини нам,

320] Аніж лукавої та обережної.