Трагедії - Евріпід

Ані обличчя від землі, ні погляду

Не підведе, мов скеля серед хвиль морських,

Глуха до друзів, їх розради щирої.

30] Лиш часом, шию повернувши білую,

За любим щиро заридає батечком,

За рідним краєм, що його покинула

Для мужа, від якого терпить кривду цю.

Гіркими нині навчена нещастями,

35] Як втрачену вітчизну цінувати слід, [65]

На діток і не гляне - їй ненависні

Вони, - коли б чогось не заподіяла.

Тяжка на вдачу, то й не може стерпіти

Зневаги. Це я знаю, і боюсь того,

40] І гострий в серце меч мені ввижається,

Коли до спальні ввійде й, ложе стелючи,

Уб'є свойого мужа і володаря,

І потім лиха ще зазнає гіршого.

Страшна вона, й нелегко б удалось тому,

45] Хто заведеться з нею, подолать її.

Та ось і діти - он ідуть, набігавшись,

Нема про лихо материне й гадки в них,

Малі, звичайно, ще журби не відають.

Входить вихователь з двома хлопчиками Медеї.

ВИХОВАТЕЛЬ

Придбання давнє нашої господарки,

50] Чого стоїш самотньо так? Чи журишся

Недолею своєю? Чи Медеїне

Бажання то - на самоті лишитися?

НЯНЯ

Старий дітей Ясонових доглядачу!

Господарів турбота, як своя, болить

55] Рабові вірному й душі торкається.

Отож, чи віриш, я така зажурена,

Що вийти захотілось - про Медеїну

Біду землі і небу розповісти все.

ВИХОВАТЕЛЬ

Невже вона, нещасна, й досі плаче так?

НЯНЯ

60] Чудний ти! Лихо ж тільки починається.

ВИХОВАТЕЛЬ

Дурна вона, не про владик будь сказано, -

Тож про нову біду вона й не знає ще.

НЯНЯ

Яку, дідуню? Говори, не муч мене.

ВИХОВАТЕЛЬ

Ніяку. Так, із язика зірвалося.

НЯНЯ

65] В честь бороди твоєї, - від товаришки

Не крийся. А як треба, я мовчатиму.

ВИХОВАТЕЛЬ

Проходячи близь джерела Пейренського, [66]

Де, в кості граючи, старі сидять,

Я чув (хоч удавав, не чую нібито),

70] Як говорив хтось, що дітей цих з матір'ю

Задумав вигнать із землі Корінфської

Креонт, володар краю. Чи це справді так -

Не знаю, - коли б ні, то був би радий я.

НЯНЯ

І що ж, Ясон дітей допустить кривдити

75] Лише тому, що посварився з матір'ю?

ВИХОВАТЕЛЬ

Нова сім'я миліша від колишньої -

Ясон до цього дому неласкавий став.

НЯНЯ

Пропали ми! Старої ще не випили

Біди, як і новітня насувається.

ВИХОВАТЕЛЬ

80] Не час ще господині нашій знать про це.

Отож помовч, не говори нічого їй.

НЯНЯ

Ви чули, дітки, що вам зичить батько ваш?

Щоб він пропав, та ні-бо, це ж господар мій.

Але для рідних виявивсь він ворогом.

ВИХОВАТЕЛЬ

85] Чи він не з смертних? Аж тепер ти впевнилась,

Що кожен любить більш себе, ніж іншого!

Невже утіх кохання він одмовиться,

Щоб батьківській любові перевагу дать!

НЯНЯ

Ідіть додому, дітки, буде все гаразд.

90] А ти пильнуй їх якнайкраше й осторонь

Тримай від роздратованої матері.

Я ж бачила, як люто на дітей вона

Дивилась, мовби щось лихе намислила.

Цей гнів без жартів, знаю, не вгамується.

95] Та хай поб'є він не своїх, а ворога.

МЕДЕЯ

(зсередини дому)

Ой, ой!

Мій талане гіркий! Лиха доля моя!

Леле, леле, та де ж ти, загибель моя! [67]

НЯНЯ

Отаке, мої дітоньки! Матінка ваша

Своє серце ятрить і розпалює гнів.

100] Тож додому тікайте мерщій та глядіть,

Не підходьте до неньки й з очей її геть

Позникайте! Затятої вдачі її

І душі, що розпалена гнівом страшним,

Стережіться!

105] То ідіть же додому, тікайте мерщій!

От-от здійметься хмарою буря грізна

Її горя й страждань, що шалено ростуть

В її серці. Ой що ж то накоїть оця

Повна люті душа невгамовна,

110] Вся розпалена болем невпинним?

МЕДЕЯ

(як і раніше)

Ой, ой!

Мене горе гнітить, нещасливу, таке,

Що я сліз не спиню. Будьте прокляті ви,

Безпорадної матері діти немилі,

Разом з батьком, хай з вами й весь дім пропаде!

НЯНЯ

115] Леле, леле, сердешна моя!

Нащо ж діток за батьків злочин карать

Безневинних? Що маєш до них? Як журюсь

Вами, дітоньки, я, щоб не сталось чого...

О, нестерпні звичаї царів. Не зважать

120] Ні на кого, тримать в своїй владі усе

Вони звикли, і важко їм вдачу змінить.

Але все ж таки нарівні жить з усіма

Чи не краще? Для мене тут мало добра,

Та спокійно хотіла б я віку дожить.

125] Слово «міра» найкраще у мові людській,

Знати міру в житті - то найбільше добро.

А що міру над край переступить свою,

Те ніколи людині не йде на користь -

Воно лихом ще гіршим впаде на весь рід,

130] Що під божим опиниться гнівом.

ПАРОД

П'ятнадцять корінфських жінок виходить через правий парод на орхестру.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ой учула я голос, учула я зойк

Тої колхідки [68]

Нещасливої, й досі не вщух він... Бабуню,

135] Ти скажи... Через двері я вчула ридання

І не можу, голубонько, не співчувати

Милій родині у горі тяжкому.

НЯНЯ

В нас немає родини! Розпалася геть!

Он одруженням царським захоплений муж,

140] А в покоях з жалю умліває жона,

І ні подруги в неї нема, щоб те горе

Хочби словом розважила щирим.

МЕДЕЯ

(як і раніше)

Ой, ой!

Хай на мене із неба ясного вогонь

145] Упаде! Бо навіщо мені те життя?

Лихо, лишенько! Хай мене смерть забере

І з життям ненависним розлучить!

ХОР

Строфа

Зевсе, й сонце, і земле свята!

Чи ви чуєте, як ця нещасна

150] Молодиця голосить?

Чи холодного вічного ложа

Забаглося тобі, божевільна?

Чи барилася смерть коли-небудь?

Та її ж не вблагати.

155] А якщо чоловік твій

Прагне ложа нового,

То на це ти не гнівайся марно, -

Твій заступник - сам Зевс. Не сумуй же

Й не вмивайся слізьми за невірним.

МЕДЕЯ

(як раніше)

160] О великий наш Зевсе й владарко Фемідо!

Будьте свідками мук, що безвинно терплю

Я, великою скута присягою з клятим

Чоловіком! Бодай би побачить його

Під уламками дому з коханкою разом, -

165] Через них-бо я сорому стільки зазнала!

О мій батьку, мій краю, що вас так ганебно

Я покинула, рідного брата убивши! [69]

НЯНЯ

Чи ви чули цей лемент і зойк до Феміди,

Благодійниці, й Зевса, що клятв охоронцем

170] Так пильнує дотримання їх у людей?

Не такою-бо люттю горить господиня,

Щоб на чомусь дрібному воно окошилось.

ХОР

Антистрофа

Чом вона