Тінкі й чарівна квітка - Мері Блер

Чоловічок всередині злякано дивився на величезних тварини і не міг зрозуміти, що відбувається.

— Тінкі, а ти допоможи Лілі знайти квітку… — пролунав тихий голос Учителя.

Потім крилатий кіт підхопив кошик і відразу зник.

Крилатий кролик полетів до виходу з лабораторії і поманив Лілі за собою. Друзі вийшли з будинку містера Нокса і попрямували до оранжереї. Тепер, коли в них були ключі, дівчинка і феріґард легко увійшли до скляної споруди.

Лілі увійшла до оранжереї Нокса і сміливо увімкнула світло. Вона швидко пішла вздовж столів із квітковими горщиками, відшукуючи яскраві квітки камелії. Тінкі летів поруч.

— Знайшла! — нарешті радісно вигукнула дівчинка, підбігаючи до однієї з рослин.

Феріґард побачив великий кущ з темно-зеленим блискучим листям. На тонких гілках горіли рожево-червоні квіти.

— Які ж вони гарні! — захоплено охнув кролик.

Лілі обняла величезний горщик і спробувала його підняти, але ноша була для неї непосильна. Ледь відірвавши горщик із камелією від столу, дівчинка відразу опустила його назад.

— Як узагалі Нокс доніс його сю­ди? — невдоволено буркнула вона.

— Цей лиходій просто вже дорослий, — нагадав їй Тінкі і спитав: — Ти забула, що я чарівний? Зараз я його зменшу!

— Ні! Не треба! — злякалася Лілі. — А раптом він від цього зів’яне?

— Ну ти ж не зів’яла! — заперечив феріґард.

— Так то я, а це унікальна квітка! Може, тут є візок… — Роззирнувшись навколо, Лілі знайшла візок.

Тінкі все-таки довелося трохи почаклувати, щоб дівчинка могла поставити на нього важкий горщик. Але все інше Лілі робила без ворожби.

Додому друзі довезли міддлеміст майже на світанку, бо йти пішки було далеченько.

Як же здивувався дідусь та мама, коли побачили стомлену, але щасливу Лілі з візком, на якому викрашалася вкрадена квітка! Рідні почали розпитувати її — мовляв, де та як, але вона лише сказала, що їй допоміг друг.

Дідусь підхопив горщик, немов це була дитина, і затанцював по двору. Він повернув камелію на місце, а сам сів поруч з нею, не в силах відірвати від неї погляд.

Лілі поснідала і пішла до своєї кімнати, щоб бодай трохи відпочити.

Дні до виставки в ботанічному саду промайнули непомітно. Лілі з дідусем щодня їздили туди, щоб усе підготувати до відкриття.

Нарешті настав омріяний день! Тато Лілі повернувся зі своєї чудової подорожі й відразу з аеропорту приїхав на відкриття виставки. Він устиг вчасно, саме тоді, коли треба було урочисто перерізати шовкову стрічку.

Багато людей увійшло до величезної оранжереї. Тут їх оточили справжні джунглі. Ліани, всипані запашними квітами, звисали зі стелі. На спеціальних підставках стояли прекрасні орхідеї. Стелю майже підпирали розлогі пальми. Крім того, тут був ще й невеликий басейн, у якому пишалися своєю красою лотоси.

Міддлеміст червоний став перлиною виставки. Він викрашався в центрі зали на круглій тумбі.

Тато Лілі і її дідусь водили гостей від квітки до квітки і розповідали історії про дивовижні рослини. Лілі ні на крок не відходила від тата, вона дуже за ним скучила.

З-поміж відвідувачів було чимало дітей, тому Тінкі довелося стати зовсім-зовсім невидимим. Він ширяв над квітами, і йому не набридало милуватися ними.

День, сповнений турботами, збігав, останні відвідувачі покинули оранжерею, і її закрили. Лілі зі своїми рідними нарешті вирушили додому.

Бабуся приготувала святкову вечерю, і вся сім’я зібралася за столом.

Ніч спала на землю, коли Лілі пішла спати. Затишно влаштувавшись у своєму ліжку, дівчинка знову і знову згадувала все, що їй довелося пережити за день. Вона навіть відразу не помітила, як до кімнати зайшов тато. Він сів коло неї на ліжко, погладив її по голівці і спитав:

— А тепер, може, ти мені розкажеш, як це тобі пощастило знайти нашу камелію?

Лілі могла розповісти татові все — адже вони були справжніми друзями. Утім, саме зараз дівчинка боялася підвести Тінкі. Вона запитально подивилася на свого чарівного друга, який тихенько ховався за лампою. Маленький кролик на мить замислився, але враз усміхнувся і кивнув.

Феріґард сміливо вилетів зі свого укриття, і тато Лілі побачив просто себе крилатого кролика.

— Тато, познайомся, це Тінкі, — боязко сказала Лілі. — Це він допоміг мені знайти камелію.

— Здається, я вже його бачив якось, — трохи затинаючись, сказав тато. — Ти ж казала, що це твоя іграшка. Чи не так?

— Пробач, тату. Я не хотіла тебе обманювати. Просто не могла видати таємницю друга без його згоди.

— Так, звичайно, я розумію, — закивав все ще здивований тато і, звернувшись до Тінкі, сказав: — Приємно познайомитися. Дякую, що не залишив нас у біді.

— Феріґарди завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у дива, — усміхаючись відповів чарівний кролик.

— Фе… Хто? — не зрозумів тато.

— Фе-рі-ґар-ди, — за складами проказав Тінкі. — Чарівні захисни­ки. Звичайні люди нас не бачать, — тіль­ки діти і тварини.

— А тато у мене особливий! Він вірить у дива й сам їх творить, — гордо мовила Лілі.

— Але я так і не зрозумів, хто ж украв камелію, як ви її знайшли, й куди подівся викрадач? — засипав запитаннями друзів тато Лілі.

Тінкі схвильовано подивився на Лілі, не знаючи, чи можна дорослій людині все розповісти. Нараз кімнату освітило біле сяйво, і поряд із