Тінкі й чарівна квітка - Мері Блер

— Отак буде краще, — засміявся він. — Пригощайся, ти у мене в гостях.

Учений пішов і вимкнув світло в лабораторії.

Тінкі трохи почекав, а потім підлетів до акваріума. Він знову спробував зрушити скло, але не зміг.

— Я надто маленький, — зітхнув кролик. — Що ж його робити?

— Тінкі, ти ж чарівний захисник. Гадаю, тобі необов’язково бути сильним, щоб зрушити скло, — пролунав раптом таємничий шепіт.

— Ой! — скрикнув Тінкі.

— Хто це? — злякано озирнулася Лілі, намагаючись зрозуміти, хто говорить.

— Це мій Учитель, — розгублено сказав кролик і вмить радісно перекинувся в повітрі. — Справді! Я так був розхвилювався, що мало не забув: я ж можу творити дива!

Кролик облетів акваріум, у якому перебувала Лілі, і скляна кришка здригнулася, а потім відлетіла вбік так, ніби вона стала легка мов пушинка.

— Обережно! — скрикнула дівчинка. — Нокс може нас почути.

Тінкі відразу уповільнив політ скла, і воно м’яко лягло на стіл. Кролик залетів в акваріум, і Лілі застрибнула йому на спинку. Друзі злетіли до самої стелі.

— Ура! Ми на волі! — заверещав феріґард. — Нумо хутчій летімо з цього моторошного місця. Утім… Ми ж так і не забрали квітку твого тата…

— Тінкі, здається, у нас з’явилися важливіші справи… — Лілі вказала на клітки. — Ми повинні врятувати всіх цих бідолашних тва­рин.

— Мені навіть страшно подумати, що може з ними зробити цей лихий Нокс, — із тремтінням подивившись на банки, сказав Тінкі. — Запитаймо в них, де Нокс зберігає ключі від кліток.

— Здається, я бачу зв’язку якихось ключів, —прошепотіла Лілі. — Дивись он туди.

Тінкі і справді побачив якісь ключі, що висіли на стіні. Друзі підлетіли до зв’язки.

— Які ж вони величезні, — простогнала дівчинка й відразу попросила Тінкі: — Мерщій зроби мене великою.

Феріґард приземлився на підлогу, і Лілі зістрибнула з його спинки. Кролик обсипав дівчинку золотими іскрами, і вона почала швидко збільшуватися.

— Ух! — вигукнула Лілі. — Ніби на ліфті піднімаєшся.

Дівчинка підбігла до стіни і схопила ключі. Вона спробувала відімкнути клітку з мишами, але ключ не підійшов. Лілі намагалася робити це знову і знову, але нічого не виходило. Та нарешті, їй пощастило знайти потрібний правильний ключ. Замок клацнув, і дверцята відчинилися.

Побачивши, що миші на волі, інші бранці занепокоїлися й завовтузилися в клітках.

— Тихіше… Бо Нокс вас почує, — попередив тварин Тінкі.

Малюк літав від клітки до клітки і заспокоював звіряток. А Лілі тим часом відкривала замки!

І ось, нарешті, воля!

Тварини скупчилися коло ніг дівчинки. А маленька мавпочка й цуценя видерлися до неї на руки. Усі вони з нетерпінням чекали, коли ж їх випустять з цієї страшної лабораторії.

— Тінкі, треба якось вивести всіх тварин із будинку, — стривожено мовила Лілі. — Гадаю, у нас залишилося зовсім мало часу до ранку…

Нараз у лабораторії спалахнуло світло, і в кімнату увірвався містер Нокс. Оскаженілий старий тримав у руках рушницю.

— Злодії! — заволав він. — Пе­ре­лякані тварини завмерли. Вони так боялися вченого, що не могли навіть поворухнутися. А він продовжував репетувати: — Ну ж бо повертайтеся до своїх кліток!

І тут Тінкі сяйнула думка! Безстра­шний феріґард закружляв над Нок­сом, і лихий старий став швидко зменшуватися. Уже за мить із гучним брязкотом впала на підлогу рушниця, і вчений злякано став роззиратися. А зусібіч його вже оточували тварини, які тепер здавалися йому велетенськими.

— Ага, попався, — засміялася Лілі і схопила чоловічка впоперек тулуба. — Час і вам, містере Нокс, посидіти в банці.

Дівчинка засунула вченого в ту ж банку, у якій сама сиділа понад годину тому. Побачивши свого мучителя в полоні, тварини радісно запищали, закричали й застрибали.

— Тінкі, ти молодець! — зраділа Лілі. — Тепер ми легко зможемо покинути цей жахливий будинок. От лише…

Дівчинка розгублено дивилася на тварин, а вони всі з надією дивилися на неї та феріґарда.

— Тінкі, ми повинні подбати про тварин. Не можна ж залишити їх на вулиці.

— У цьому нам міг би допомогти… — задумливо пробурмотів кролик. І раптом як загукає: — Учителю! Як добре було б, якби ви з’явилися! Нам потрібна допомога. І без вас ми точно не впораємося.

— Ох, Тінкі, навіщо ж ти так голосно кричиш? Я так і оглухнути можу, — почули друзі зовсім поруч тихий сміх, і в повітрі з’явився великий пухнастий білий кіт. Він літав на прекрасних райдужних крилах, які додавали йому чарівного вигляду.

— Учителю! — радісно, але вже набагато тихіше скрикнув Тінкі. — Як же добре, що ви поруч! А ви, що ж, — завжди за мною спостерігаєте?

— Хіба хороший учитель може залишити без нагляду свого маленького учня? — ласкаво промовив кіт. — Ну ж бо краще допоможімо цим бідолахам знайти нові домівки, де їх любитимуть.

Крилатий кіт змахнув лапами, і перед ним постав величезний кошик, який випромінював світло. Він плавно опустився на підлогу.

— Ну що, малята, готові політати? — тихо спитав кіт. — Лізьте в кошик, і я віднесу вас до найбезпечнішого місця на світі: до міста феріґардів. Там ви відпочинете і зберетеся на силі. А трохи згодом ми знайдемо тих, хто піклуватиметься про вас.

Звірі боязко тулилися до ніг Лілі. Найменше мишеня першим спробувало залізти в корзину, але вона була занадто висока для нього. Дівчинка з радістю допомогла малюкові, а за ним опустила в кошик й інших тварин.