Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

— Мушу тебе застерегти, — переконливо заговорив Лаккей. — Я озброєний і в разі необхідності ладен піти до самого кінця.

Холлі напевне застогнала б, якби тільки могла. Ну що за хвалько! Цей чоловік викликів троля на герць — знайшов час корчити з себе супермена! Але капітан Куць тут-таки й збагнула свою помилку. Тут важили не так слова, як тон: упевнений, заспокійливий, приборкувальний. Десь таким тоном промовляє дресирувальник, коли укоськує розлюченого однорога.

— Відійди від тієї жінки. Повільно, обережно.

Надувши щоки, троль гучно заревів. Тактика залякування. Перевірка супротивника на «слабинки». Але Лаккей не здригнувся.

— Так-так. Ти дуже страшний. А зараз виходь он у ті двері, щоб не довелося мені сікти тебе на капусту.

Троль збентежено пирхнув. Як це супротивник не злякався його реву? Всі створіння, що гніздяться в підземних тунелях, досі втікали світ за очі, зачувши його рев.

— Ну ж бо, давай, ступай, крок за кроком. Помаленьку, потихеньку, ти, вайло.

В очах троля промайнув сумнів. Невже ця людська істота…

І тут Лаккей завдав удару. Легко пританцьовуючи, він проскочив попід іклами й завдав нищівного аперкоту своєю середньовічною зброєю. Троль сахнувся, заточившись, люто замахав пазуристими лапами — але запізно: Лаккей опинився вже поза межами досяжності, прожогом відбіг у протилежний кінець передпокою.

Похитуючись і випльовуючи вибиті зуби, троль рушив слідом за ним. А Лаккей упав навколішки й поковзом, мов фігурист на льоду, помчав по натертій підлозі. Зробивши зграбний пірует, він знов обернувся до свого переслідувача обличчям.

— А вгадай, що я знайшов? — крикнув він, підіймаючи «Зігзауера» з підлоги.

Цього разу він не став витрачати набої на постріли в груди. Всі кулі, що ще лишалися в обоймі, Лаккей випустив у десятисантиметрову ділянку між тролевими очима. На жаль, охоронець не знав, що тролі протягом тисячоліть билися лобами й тому над їхнім переніссям розвинувся грубий кістяний гребінь. Кулі з тефлоновим покриттям лягли в самісіньке «яблучко», але, гай-гай, черепа так і не пробили.

Однак десять куль типу «Руйнівник» — це досить вагомий аргумент хоч би для якого створіння на планеті, навіть для троля. Хоча, можна сказати, відбувся він досить легко, заробивши тільки струс мозку. Звір відсахнувся, ляскаючи себе лапами по лобі. Лаккей моментально скористався цим: кинувся вперед і колючками своєї булави приколов одну пелехату лапу до підлоги.

Тепер троль мав струс мозку, осліп від кровотечі з лоба та ще й окривів. Нормальна людина відчула б уже якісь гризоти, змилувалася б над бідолашною твариною, але не Лаккей. Адже поранений звір найнебезпечніший. Не раз і не два він бачив, як люди гинули на полюваннях від недобитої звірини. Це був переламний момент. Не час виказувати милосердя, пора закінчувати бій, але діючи з якнайбільшою обачністю.

Холлі ніяк не могла втрутитися — їй лишалося тільки безпомічно дивитись. А чолов’яга діяв обачливо й планомірно, завдаючи удару за ударом приголомшеному чудовиську. Спочатку він підрубав тролеві сухожилля, і той упав на коліна. Потім Лаккей відкинув булаву геть і заходився обробляти чудовисько кулаками в залізних рукавицях, і ці удари виявилися ще небезпечнішими за булаву. Аж жаль було дивитись, як троль безпорадно відмахується лапами. Іноді звірові навіть щастило зачепити супротивника, але пазурі тільки ковзали по латах, не завдаючи Лаккеєві шкоди. Тимчасом як охоронець працював із точністю хірурга. Цілком логічно припустивши, що люди й тролі збудовані десь однаково, він засипав німе чудовисько градом ударів і за кілька секунд перетворив троля на купу хутра, що тремтіло й сіпалося. Жалюгідне видовисько. Але слузі й цього було мало. Він здер з рук закривавлені рукавиці й заклав у пістолет свіжу обойму.

— А зараз перевірмо, наскільки грубі в тебе кістки під підборіддям…

— Ні! — видихнула Холлі, до якої нарешті повернулася здатність дихати. — Не треба!

Не звертаючи на неї уваги, Лаккей запхнув дуло пістолета тролеві під спідню щелепу.

— Не роби цього… Ти тепер мій боржник.

Лаккей завмер. Це правда, Джульєтга жива. Схибнуга трохи, але жива. Він поклав пальця на спусковий гачок. Кожна клітина в його мозку кричала: натисни! Але факт лишався фактом: Джульєтта — жива.

— Ти в боргу переді мною, людино.

Лаккей зітхнув. Він іще пожалкує про це своє рішення…

— Гаразд, капітане. Хай чудовисько ще поживе — й ще побешкетує. Йому пощастило: у мене сьогодні добрий настрій.

Холлі видала чудний звук. Щось середнє між схлипуванням і хихотінням.

— А зараз позбудьмося нашого пелехатого друга.

Лаккей звалив непритомне чудовисько на візок з-під обладунків, підвіз до чорної дірки, де колись були двері. Напруживши всі свої сили, він викинув троля в призупинену ніч.

— І щоб духу твого більше тут не було! — крикнув навздогін.

— Разюче! — вимовив Корч.

— Що й казати, — погодився О’Гир.

Артеміс узявся за ручку дверей і враз відсмикнув руку, заробивши собі, до всіх інших прикрощів, ще й опік долоні. Двері приварено до одвірка. Певне, ельфиня приварила своєю зброєю. Вельми передбачливо. Менше на одне невідоме у складному рівнянні. Він би й сам учинив так само.

Хлопець не став марнувати час на спроби вибити двері. Зроблено їх із броньованої криці, а йому ж усього дванадцять років. Йому з тими дверима ніяк не впоратися — щоб це зрозуміти, Артемісові зовсім не треба було напружувати свої геніальні мізки. Змирившись із таким становищем, єдиний нащадок родини Фаулів повернувся до своїх моніторів і почав стежити за розвитком подій.

Він відразу збагнув, що затіяли ельфи-лепрекони. Загнати в будинок троля, дочекатися, поки хтось із мешканців зарепетує «Рятуйте!» чи «Пробі!», витлумачити ті крики-зойки як запрошення… А тоді не встигне Артеміс Фаул навіть оком кліпнути, як бригада гоблінів-штурмовиків Захопить