Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

— Ця фея-знахарка… Чи не краще було б нам просто забрати в неї Книгу та й хай би собі помирала без своїх чарів?

— Труп — це завжди речовий доказ, Лаккею. Я певен, що так чарівне плем’я нічого й не запідозрить.

— Але ж старенька фея…

— Навряд чи вона кому-небудь призналася, що показала Книгу людям. А ще я про всяк випадок домішав у другу ампулу трохи речовини, що викликає часткову амнезію. Коли вона нарешті прокинеться, то події останнього тижня будуть стерті з її пам’яті.

Лаккей схвально кивнув головою. Завжди всіх і в усьому випереджати на два кроки — отакий він, пан Артеміс. Кажуть люди, що він — копія свого батька. Яка ще там копія! Та це ж геть нова порода, якої ще світ не бачив!

Розвіявши сумніви, Лаккей повернувся до свіжого числа часопису «Зброя та набої», полишивши розгадування вселенських тайн на свого юного господаря.

Досі ви вже, певне, здогадалися, що задля досягнення своєї мети Артеміс Фаул ладен був зайти вельми далеко — себто не просто залетіти на край світу, а й зважитися на щонайвідчайдушніші витівки. Але що ж то за така мета була в нього? Який химерний задум міг змусити його гайнути на протилежний край землі, аби напосістися на стареньку п’яничку-фею? Відповідь вкладалася в одне слово: золото.

Артемісові пошуки розпочалися ще за два роки до змальованих вище подій, а саме, коли він уперше захопився мандрівками по Інтернету. Він швидко знайшов там найтаємничіші сайти, присвячені викраданню людей інопланетянами, зустрічам з НЛО та взагалі всьому надприродному. Але найдужче його зацікавили повідомлення про існування Чарівної Раси.

Перебігаючи очима гігабайти даних, він знаходив сотні посилань на фей, ельфів, спрайтів тощо — відомості чи не з усіх країн світу. В кожній мові існувала своя власна назва для Чарівного Народу, але Артеміс нітрохи не сумнівався: йдеться про одну й ту ж саму загадкову расу. В кількох бувальщинах згадувалася й Книга, яку повинен був носити кожен представник цього таємничого племені. То була мовби їхня Біблія, що, здогадно, викладала історію їхньої раси й перелічувала заповіді, якими ці створіння мали керуватися у своїх тривалих життях. Звісно, написана була Книга гном’ячою мовою, то був чарівний, зачарований текст, і тому ніхто з людей ніколи не зміг би «розкусити» її зміст.

Артеміс, однак, гадав, що за допомогою сучасних комп’ютерних технологій Книгу все-таки можна перекласти. А вже як буде в його руках пЬреклад, відразу можна буде й скористатися тайнами цілої нової групи істот. «Пізнай ворога свого» — отаке було Артемісове гасло. Тож він з головою поринув у вивчення проблеми, аж поки склав величезну енциклопедію всякого ельфо-, гномо— та феєзнавства. Але цього виявилося не досить. І тоді Артеміс умістив у Міжнародній Мережі оголошення: «Ірландський підприємець заплатить велику суму в доларах СШ А за зустріч із ельфом, спрайтом, лепреконом, піксі чи з будь-яким іншим представником Чарівного Племені». І посипалися пропозиції — спочатку все фальшивки, аж поки, нарешті, інформація з міста Хошіміна відшкодувала всі розчарування.

І, либонь, Артеміс був єдиним з усього людства, хто міг максимально скористатися з цього свого здобутку. По-перше, він усе ще плекав дитячу віру в чари, а по-друге, цю його віру підкріплювала доросла рішучість їх використати. Якщо хтось із людей і міг позбавити Чарівний Народ частини його магічного золота, то цим кимось був тільки Артеміс Фаул-другий.

Благословлялося на світ, коли Артеміс із Лаккеєм добулися до дублінського маєтку Фаул-Менор. Артемісові ой як кортіло мерщій сісти за комп’ютер та швидше «розкусити» код Книги, але він вирішив насамперед провідати матір.

Ангеліна Фаул була прикута хворобою до ліжка. А занедужала вона відразу після зникнення її чоловіка. «Нервове перенапруження, — пояснювали лікарі. — Допомогти ж їй можуть лише спокій та снодійні пігулки». Хворіла Артемісова мама вже майже рік…

На нижній сходинці сходів, що вели до покоїв матері, сиділа Лаккеєва менша сестра Джульєтта і свердлила очима стіну. Навіть блискуча туш для він не зм’якшувала похмурого виразу її обличчя. Артеміс уже бачив у неї цей вираз — якраз перед тим моментом, коли Джульєтта суплексувала одного особливо нахабного хлопчину, рознощика піци. «Суплекс», «суплексувати», наскільки збагнув Артеміс, — це якийсь такий прийом спортивної боротьби. Незвичайне захоплення як для дівчинки-підлітка. Але ж, зрештою, хіба не з Лаккеїв вона родом?

— Щось сталося, Джульєтто?

Джульєтта схопилася на рівні ноги.

— Це я винна в усьому, Артемісе! Певне, я нещільно зсунула гардини, й тому пані Фаул ніяк не могла заснути.

— Гмм, — гмукнув Артеміс, неквапливо, нога за ногою, підіймаючись по дубових сходинках.

Стан матері дуже його непокоїв. Ось уже хтозна-скільки часу вона не покидала спальні, не бачила денного світла й не спілкувалася зі світом. Але, з другого боку, якби вона чудесним чином ураз одужала й вернулася зі спальні до повноцінного життя, це означало б край дивовижній Артемісовій волі. Знову довелося б пхатися в школу й забувай, хлопче, про всілякі там карколомні та протизаконні затії.

Він тихенько постукав у двостулкові двері, що вгорі округлялися аркою.

— Мамо? Ти не спиш?

По той бік дверей щось брязнуло, розтрощившись на друзки. Звук підказав: щось вельми коштовне.

— Та звісно, що не сплю! Як можна заснути, коли це світло просто очі сліпить?

Артеміс набрався мужності й переступив поріг. Крізь щілину між оксамитовими гардинами соталася бліда смужка світла, змушуючи старовинне ліжко на чотирьох ніжках і з пологом відкидати кручені тіні. Ангеліна Фаул сиділа на ліжку, обхопивши коліна блідими руками, що біліли в мороку.

— Артемісе, любий, де ж це ти був?

Артеміс зітхнув. Мати впізнала його! Добрий знак…

— Шкільна екскурсія, мамо. Каталися на лижах в Австрії.