Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

Майкл перестав панікувати і почав прислухатися. Чи існує спосіб вибратися із цього жаху?

— Я слухаю.

— Останнє, що мені потрібно, — щоб батько по­вернувся і зруйнував усе, що я збудував за ці два роки.

Михайло кивнув. Цілком слушно.

— Він мав померти. І зробити це мав я сам, щоби бути певним. Але дещо я можу лишити тобі.

Михайло затамував подих.

— Дещо?

— Викуп. Усі п’ять мільйонів.

— А навіщо це тобі?

— Ти отримуєш гроші, а я — безпечне повернен­ня додому. Чесно?

— Думаю, так.

— Добре. А тепер подивися через затоку, вгору.

Михайло подивився. Там щось світилося, прямо на вершині засніженого пагорба.

— Сумка з грошима біля багаття. За десять хви­лин воно догорить. На твоєму місці я б дістався туди раніше. Інакше ти шукатимеш сумку кілька років.

Михайло навіть не натиснув кнопку закінчення розмови. Просто кинув телефон і побіг.

— Гроші, — крикнув він Камару. — На пагорбі. Ба­гаття.

Камар кинувся за ним, віддаючи на бігу накази по рації. Гроші треба дістати. Нащо перейматися через ірландця у воді, коли на них чекають п’ять мільйонів доларів?

Рут тицьнув у Холлі, ледь Артеміса Старшого під­стрелили.

— Лети! — наказав він.

Капітан Шорт активувала крила і злетіла з пагор­ба. Звісно, те, що вони тут робили, порушувало геть усі правила, але Рада почувала провину перед Фоулі за те, що запідозрила його у зраді. Єдиною умовою було, щоб кентавр завжди лишався на зв’язку, а ко­жен член експедиції отримав пакет самознищення, який би зруйнував усі ельфійські прилади в разі за­хоплення в полон або поранення.

Холлі стежила через візор за подіями на підвод­ному човні. Вона бачила, як у плече Артеміса Стар­шого влучив заряд і завалив його на кремезного росіянина. Побачила кров. Вона була достатньо теп­лою, щоб її зафіксували термальні датчики. Може, Артемісів план і спрацює. Може, вони і надурять ро­сіян. Урешті-решт, люди бачать те, що хочуть поба­чити.

Але потім усе пішло геть не так.

— Він у воді! — закричала Холлі в мікрофон і дала повний газ. — Він живий, але якщо ми його не витяг­немо, довго він не протягне.

Вона тихо опустилася до блискучої криги. Руки притулила до грудей, аби рухатися швидше. І летіла так швидко, що людське око її не побачило б. Вважа­ли б, що пташка або тюлень у воді. Попереду світив­ся човен.

На борту «Никодима» евакуювалися росіяни. Спускалися іржавими сходами, квапилися так, що мало не падали. На березі була така ж метушня. Люди ламали кригу, дерлися крізь запорошені кущі. Ко­мандир уже мав розвести багаття. Люди Бруду зне­притомніють від щастя, коли знайдуть гроші, але че­рез двадцять чотири години ті просто зникнуть. Проте часу вистачить, щоб передати їх босові. І він не дуже зрадіє, коли готівка випарується.

Холлі опустилася вздовж кілю, захищена від раді­ації костюмом і шоломом. В останню мить вона зле­тіла вгору, прикрита від північного берега рубкою. Потім переключила швидкість і зависла над тим міс­цем, де людина упала під кригу. Командир щось го­ворив їй у вухо, але вона не відповідала. На неї чека­ла робота, часу на розмови не було.

Ельфи ненавидять холод. Ненавидять. Деякі так бояться низьких температур, що навіть морозиво не їдять. Холлі аж ніяк не хотілося навіть мізинця мо­чити в цій крижаній радіоактивній воді. Та який у неї був вибір?

— Дарвіт! — сказала вона і кинулася у воду.

Мікроволокна костюма пом’якшували холод, але повністю його позбутися не могли. Холлі знала, що має лише кілька секунд, доки температура не сповільнить реакції організму і вона не зомліє від шоку.

Під нею, немов привид, біліло тіло людини. Холлі стиснула пальцями важіль двигуна. Натисне трохи сильніше й опиниться надто глибоко. Трохи слаб­ше — не дістане. А при такій температурі вона має лише одну спробу.

Холлі натиснула. Двигун схлипнув, і вона опусти­лася на десять фатомів униз. Ідеально. Вона схопила Фаула Старшого за пояс і пристебнула до антигравітаційного паска. Чоловік не ворухнувся. Потрібно вливання магії, і чим швидше, тим краще.

Холлі подивилася вгору. Таке враження, немов крига затягується. Чи може іще щось статися? Ко­мандир щось кричав у навушниках, але вона вимкну­ла звук, зосередившись на тому, як дістатися суші.

Крижані кристалики шикувалися біля країв опо­лонки, немов арктичний павук сплітав свою павути­ну. Океан хотів лишити їх собі.

Не вийде, подумала Холлі, повернулася вгору й до кінця натиснула важіль. Вони проломилися крізь лід, описали дугу в повітрі та приземлилися на верх­ній палубі.

Обличчя людини було того ж кольору, що і на­вколишній пейзаж. Холлі, немов хижак, припала до його грудей і відкрила рану нічному повітрю. На палубі була кров, але вона належала Артемісові Молодшому: вони наповнили кров’ю з руки хлопця гідрозійну мушлю. Коли фіззер улучив в Артеміса Старшого і збив його з ніг, вилилася червона рідина. Дуже переконливо. Щоправда, падіння Артеміса Старшого в холодну воду не входило в його план.

Мушля не пошкодила шкіри, але рано було гово­рити, що містер Фаул у безпеці. Прилади показува­ли, що серце у нього б’ється небезпечно повільно і слабо. Вона приклала руки до його грудей.

— Зцілися, — прошепотіла вона. — Зцілися.

По пальцях потекла магія.

Артеміс не бачив, що робила Холлі. Чи правильно він учинив? А що, як гідрозійна мушля зашкодить батькові? Як він зможе дивитися в мамині очі?

— Ні, — охнув Батлер.

Артеміс миттю опинився поруч.

— Що таке?

— Ваш батько у воді. Росіянин його відштовхнув.

Хлопець застогнав. Вода була мало не гірша за кулю. Він боявся, що саме таке і трапиться.

Рут стежив за операцією.

— Так, вона над водою. Бачиш його, Холлі?

Відповіді немає. Статичне гудіння.

— Як ти, капітане? Відповідай.

Нічого.

— Холлі?

Вона нічого не каже, бо вже запізно. Батька не врятувати, і це все моя провина.

Думки перервав Рутів голос.

— Росіяни евакуюються. Холлі біля човна, над кригою. Вона опускається. Холлі, що ти робиш? Ну ж бо, Холлі, відповідай!

Нічого. Дуже довгий час.

Раптом із-під льоду, немов механічний дельфін, вискочила Холлі. Вона перелетіла через борт і при­землилася на палубі.

— Твій батько у неї, — сказав командир.

Артеміс схопив реконівський шолом, сподіваю­чись почути голос Холлі. Збільшив зображення на візорі, доки не здалося, що іще мить, і він зможе торк­нутися батька, побачив, як Холлі схилилася над грудьми чоловіка, бачив, як по її руках потекла магія.