Країна Мумі-тролів. Книга друга - Туве Маріка Янссон

Однак сховані завісою актори зовсім не були певні, що все йде як годиться. Мумі-тато знову переписував п’єсу. Рюмса плакала.

— Ми ж казали, що обидві хочемо умерти в кінці п’єси! — обурювалася Доня Мюмлі. — Чому ж тільки її з’їдає лев? Ми казали, що обидві будемо нареченими лева. Чи ви забули?

— Добре, добре, — дратувався Тато. — Лев спершу з’їсть тебе, а потім — Рюмсу. Тільки не заважайте, я намагаюся думати гекзаметром!

— Що тепер робити з родинними путами? — стурбовано поцікавилася Мумі-мама. — Учора Доня Мюмлі була одруженою з твоїм сином, котрий зараз подорожує. То тепер Рюмса — його дружина, а я — її мама? Тоді Доня Мюмлі залишається незаміжньою…

— Не хочу бути незаміжньою, — відрізала Доня.

— Будете сестрами! — майже у розпачі вигукнув Мумі-тато. — Отож, Доня Мюмлі — твоя невістка. Тобто моя… Я мав на увазі, твоя тітка!

— Ні, так не піде, — втрутився Мудрик. — Якщо Мумі-мама вам дружина, то ваша невістка ніяк не може бути їй тіткою.

— Яке це має значення! — вибухнув Мумі-тато. — Не писатиму жодної п’єси!

— Заспокойтеся! — озвалася раптом Емма з неочіку— ваним від неї розумінням ситуації. — Усе владнається. Врешті-решт, публіка зовсім не для того ходить до театру, аби щось у ньому збагнути.

— Люба Еммо, — попросила Мумі-мама, — сукня надто вузька на мене… весь час розходиться на спині.

— Пам’ятай, — напучувала Емма з повним ротом шпильок, — ти не повинна мати веселого виразу обличчя, коли увійдеш і скажеш, що її син занапастив свою душу брехнею!

— Я постараюся бути сумною! — пообіцяла Мумі-мама.

Рюмса зубрила свою роль. Раптом вона відкинула геть аркуші і заголосила:

— Я тут надто радісна! Ця роль мені зовсім не підходить!

— Цить, Рюмсо! — суворо урвала її Емма. — Ми починаємо! Освітлення готове?

Мудрик увімкнув жовтий прожектор.

— Червоний! Червоний! — зарепетувала Доня Мюмлі. — Мій вихід червоний! Вічно він усе наплутає…

— З кожним може трапитися, — незворушно мовила Емма. — Всі приготувалися?

— Я не знаю своєї ролі, — запанікував Мумі-тато. — Не пам’ятаю жодного слова!

Емма заспокійливо поплескала його по плечі:

— У цьому теж немає нічого дивного… Усе точнісінько так і має відбуватися на генеральній репетиції!

Емма тричі грюкнула по підлозі, у човнах на морі запанувала тиша. Гаряча хвиля щастя переповняла її старече тіло, коли вона піднімала завісу.

Захоплений шепіт прошелестів рядами нечисленних глядачів. Більшості з них ніколи раніше не доводилося бачити театру. Перед ними у червоному освітленні з’явився похмурий скелястий ландшафт. З правого боку сцени біля комоди із дзеркалом (затягненим чорною тканиною) сиділа у тюлевій сукенці заквітчана паперовим віночком Доня Мюмлі. Якусь мить вона зацікавлено спостерігала за глядачами, а потім впевнено і виразно задекламувала:

Умру я нинішньої ночі, хоч невинність моя волає до самих небес.

О, море, море, обернися в кров, а ти зробись, весняна земле, громом.

Вродлива, наче пуп’янок троянди, із юності росою на чолі, я долею покарана жорстоко.

Раптом за кулісами почулося пронизливе завивання Емми:

О, згубна ніч!

О, згубна ніч!

О, згубна ніч!

З-за лівих лаштунків сцени вийшов Мумі-тато з недбало перекинутим через плече плащем, повернувся до публіки і продекламував тремтячим голосом:

Родинні пута й приятельську сув’язь доводиться порвати, бо ж мене обов’язок мій кличе.

Ах, невже корону відбере у мене сестра мого онука?

Мумі-тато помітив свою помилку і поквапився її виправити:

Ах, невже корону відбере у мене тітка племінника мого?

Мумі-мама виткнулася з-поза куліси і зашепотіла:

Ах, невже корону відбере у мене сестра моєї невістки?

— Добре, добре, — буркнув Тато. — Тут пропускаємо…

Він зробив крок у бік Доні Мюмлі, заховався за комоду і грізно проголосив:

— Тремти, невірна Мюмло! Чуєш, як потрясає кліткою страшнючий лев і виє з голоду до місяця?

Запала довга пауза.

…і виє з голоду до місяця! —

Тато повторив репліку голосніше.

Але нічого не відбувалося.

Мумі-тато обернувся до лаштунків:

— Чому не рикає лев?

— Не буду рикати, доки Мудрик не повісить місяць, — вперлася Емма.

— Рюмса обіцяла зробити місяць, але не дотримала слова, — виправдовувався Мудрик.

— Добре, добре, — квапно погодився Тато. — Хай Рюмса виходить негайно, бо я вже й так втратив натхнення…

Рюмса спроквола випливла на сцену у багряній оксамитовій сукні. Вона надовго завмерла, затуливши лапками очі та смакуючи, як воно — бути примадонною. Відчуття було неперевершене!

— О, яке щастя, — прошепотіла Мумі-мама, подумавши, що Рюмса забула текст.

— Це митецька пауза, — стиха зашипіла Рюмса.

Вона, похитуючись, підійшла до краю рампи і простягла руки до публіки.

Щось клацнуло. То Мудрик увімкнув вентилятор у прожекторній ложі.

— У них є пилосос? — здивувався їжачок.

— Цить! — шикнула на нього Мама їжачиха.

Трагічним голосом Рюмса почала декламувати:

— О, яке щастя бачити, як твоя голова розколюється на шматки…

Вона необачно ступила ще один крок, заплуталася у довгій сукні і впала просто до їжаків у човен.

Глядачі бурхливо зааплодували і знову підняли актрису на сцену.

— Не хвилюйтеся, панночко, — шепнув їй поважного віку бобер. — Відкушуйте їй голову, і вже!

— Кому? — розгубилася Рюмса.

— Тітці небоги, ясна річ, — підбадьорливо підштовхнув Рюмсу бобер.

— Вони все невірно зрозуміли, — зашепотів Тато на вухо Мумі-мамі. — Негайно рятуй ситуацію, виходь на сцену!

Мумі-мама похапцем підібрала поділ своєї сукні і з’явилася на очі публіці з приязною й трішки ніяковою усмішкою на устах.

— О, доле! Заховай своє обличчя у чорному, мов ніч, посланні, яке я тобі несу!

— промовила Мама радісно.

— Твій син вдався до зради і занапастив твою душу брехнею!

О, згубна ніч!

О, згубна ніч!

О, згубна ніч!

— вила за лаштунками Емма.

Мумі-тато тривожно поглядав на Маму.

— Введіть лева, — шепнула вона, намагаючись допомогти йому.

— Введіть лева! — повторив за нею Тато. — Введіть лева! — гукнув він ще раз досить невпевненим голосом, а тоді як рикне: — Лева сюди давайте!!!

За сценою почувся шалений тупіт. Нарешті з’явився лев. Один бобер правив передніми ногами, інший — задніми. Публіка вищала від захвату.

Лев на мить завагався, тоді підступив до краю рампи, вклонився і раптом роз’їхався навпіл.

Публіка заплескала у лапи і почала розходитися.

— Це ще не кінець! — закричав Мумі-тато.

— Любий, завтра вони прийдуть знову, — втішала його Мама. — Емма каже, що без невеличкого