Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

На вулиці Світлані стало легше, хоча час від часу й заходилася кашлем, але біль у грудях зник, і припинилася різь в очах. Ледве переставляючи ноги, Світлана сунулася, не випускаючи руки Тайфуна, боязко озираючись навсебіч і шарахалася від усіх зустрічних бабусь.

— Таю, це твої вороги?

Тайфун нічого не відповів, а Світлана мерзлякувато пересмикнула плечима, згадуючи подію в підвалі, і від усієї душі пошкодувала бідаку птерода.

— Я допомагатиму тобі, так? Ми їх вистежуватимемо?

Світлана досить приблизно уявляла свою роль у боротьбі проти космічних гангстерів, не маючи надії на завбачливість Тайфуна. Напевно, він винайшов якийсь хитромудрий хід.

Наближався час пік. Незважаючи на дощ, що часом мрячив, потік людей на вулицях усе збільшувався. Вони заповнювали магазини й вистроювалися в довгі черги, штурмували транспорт і вичікували на зупинках. Місто входило у вечірню колію. Дехто оглядався на Тайфуна, але небагато — дорослі не часто дивляться дитячі фільми. Діти оберталися, але, не бачачи звичного для фільму скафандра, розчаровано зітхали: «Наскільки схожий!» — і поспішали додому на чергову серію космічних пригод. Часом витріщалися на Світлану, але могутні плечі її супутника відбивали в них бажання знайомитися. Дехто намагався піддати ногою сірого кота, що діловито дріботів по мокрому тротуарі, чи погладити, але кіт з однаковим успіхом вислизав від тих й інших.

Світлана трохи помовчала, потім поставила наступне запитання:

— А в тебе пістолет є?

Тайфун здивовано скосив очі:

— Навіщо?

— Ну… променемет, чи чим там у вас користуються. Адже ти на службі?

Птерод стражденно поморщився:

— По-перше, ні. По-друге, тільки нашої зброї вашому світу й бракує. По-третє, я сам собі зброя…

Світлана різко зупинилася й висмикнула свою руку з-під ліктя Тайфуна:

— Ти поясниш, нарешті, у чім річ?

Замість відповіді патрульний взяв її руку й підняв рукав куртки: на зап’ясті Світлани блищав білий браслет, що казна-звідки узявся. Світлана здивовано погладила пальцем теплий метал, поверхня якого відразу стемніла.

— Ця тварина тебе позначила, щоб з кимось не переплутати… випадково. Найкраще буде, якщо ми вчасно встигнемо втекти з цієї планети. Ходімо швидше!

— Я не можу, і так уже ноги заплітаються! Давай на чомусь під’їдемо!

Світлані видалося кумедним зникнути від переслідування на трамваї, але Тайфун цілком серйозно погодився.

Трамвай був переповнений, і на вході створилася невелика тиснява: всі конче хотіли ввійти на задні двері, причому якомога швидше.

— Треба пробиратися вперед, а то не зможемо вийти, — сказала Світлана чийсь могутній спині, що сховала від неї Тайфуна. Спина хмикнула й мало не поставила їй на ногу величезну чорну валізу.

— Не губися! — почувся звідкись спереду голос Тайфуна, спина, що затуляла світ, відсторонилася, і Світлана рішучим ривком просунулася вперед.

— Чия кішка під ногами лазить? — верескливо запитали збоку. — У мене сир в авосьці, а вона сітку нюхає!

У цей момент трамвай різко рушив, усі гойднулися вперед, потім назад, і у Світланин бік уперлася чиясь парасолька.

— Будь ласка, опустіть вашу парасольку, — попросила вона літню даму з яскраво нафарбованими губами.

Дама вороже подивилася на неї, опустила парасольку, вода з якої тут же закапала Світлані в туфлю.

— Ви не виходите?

Неймовірним зусиллям Світлана протиснулася між дамою й парубком з «дипломатом» у руці.

— Куди поспішаєш?

У такій штовханині втримувати однією рукою «дипломат» і дівчину досить складно, тому Світлана із задоволенням наступила на ногу парубкові й прорвалася вперед.

Тайфуна притиснули до порожньої дитячої коляски, і він робив усе можливе, щоб її не розчавити. Власник коляски сидів на руках у молодої мами і з захватом дивився навколо і неодмінно хотів постукати затиснутим в руці брязкальцем по лисині замисленого дядечка, який сидів попереду. Мама безуспішно намагалася переключити увагу маляти на машини за вікном, але, влучивши момент, карапуз із радісним лепетом все-таки ляснув дядька іграшкою. Мама засмутилася, вибачилася перед потерпілим і стала сварити сина, а той голосно заревів, продовжуючи однак прицілюватися до привабливої лисини. Трохи збентежений загальною увагою дядько встав, дитина відразу замовкла й стала натхненно бити брязкальцем по залізному поручню.

До зупинки «Трамвайне депо» Світлана з Тайфуном встигли добратися майже до самого виходу. Дві бабусі, які влізли на передні двері, змусили Світлану відсунутися ближче до компостера й пробивати всі передані талони, поки притиснутий до кабіни водія лисий дядечко не взяв цей обов’язок на себе. Він голосно запитав, чи всі передали, і за один раз прокомпостував цілу пачку талонів. Нарешті талони закінчились, а трамвай усе стояв. «їдь!» — закричав хтось із задньої площадки. Дівчина-водій із сумочкою в правій руці й жовтогарячою курткою в лівій тупцювала біля вагона, виглядаючи зміну, але з боку диспетчерської ніхто не йшов. Дівчина із занепокоєнням поглядала на чорну хмару, що заходила з південного заходу, і на автобус, що під’їжджав до зупинки… Тут звідкілясь вигулькнув молоденький хлопчик, на ходу дожовуючи бутерброд, узяв жовтогарячу куртку, накинув собі на плечі й швидко піднявся в кабіну водія.