Краще сидіти вдома... - Аліна Миколаївна Болото

— Я посадив корабель за містом, — повідомив він і додав: — Ітимемо швидко.

— Іще чого?! — обурилася Світлана. — Я в таку далечінь пішки не піду!

Тайфун не звернув уваги на її слова.

— Від мене ні на крок! — продовжив він. — Ні в які події не втручайся! Зрозуміло?

— Зрозуміло, — похмуро пробурчала Світлана й додала напівголосно: — Конспіратор… рожевий.

Тайфун вийшов першим і відразу наткнувся на згорблену стареньку в біленькій хусточці й чоловічому піджаку, накинутому поверх старої вовняної сукні. На ногах стара дама мала дивовижних розмірів черевики з білими шнурками, кокетливо зав’язаними бантиком. Бабуся моторно відскочила від чужих дверей і стала тикати ключем у свою замкову шпарину.

— Здрастуйте, — чемно привіталася Світлана, виходячи слідом за Тайфуном і прикриваючи двері. Кіт прослизнув повз хазяйські ноги й, задерши хвіст, задріботів до сходів.

— Свєта, — пожираючи очами Тайфуна, сказала Степанівна, — знову ваш кіт біля мого порога купи кладе!

Світлані не хотілося сперечатися, хоча Васько ніколи не дозволяв собі подібного, вона кивнула й пообіцяла чемно його покарати. Неприємна зустріч не зіпсувала їй настрій. Тайфун повернувся! З таким же успіхом у гості могли заглянути Вінні-Пух або Пеппі Довгапанчоха. Те, що здається звичним у дитинстві, з часом стає зовсім неймовірним. Ще ніхто не зустрічав на вулиці Буратіно, який біжить із ключиком у руках.

Світлана щасливо посміхнулася, викликала цим особливу підозру Степанівни і мало не підстрибцем рушила слідом за птеродом по сходах. Очікувалась розвага, пригоди з чарами, погонями й гарним кінцем. У казках завжди гарний кінець, тому що це казки, бо їхній герой завжди невразливий, непереможний, чарівний, нарешті, просто красень. Світлана недарма обрала для Тайфуна вигляд кіногероя: у гри є свої правила. Сама вона, щоправда, до принцеси не дотягла, але хто про це довідається? У сні зійде й так, а в тім, що це сон, Світлана не сумнівалася. Ну не прибіжить до вас за першим покликом шляхетний Артемон, щоб захищати від Карабаса, ну не буває такого в житті! І дівчаток Мальвін не буває, і не можна перечитувати улюблені колись казки, тому що раптом з’ясовується, що плаття прекрасної принцеси вирізане з паперу, а в Івана-Царевича меч дерев’яний.

На першому поверсі Тайфун не затримуючись направився просто до виходу, а Світлана раптом зупинилася, наткнувшись на свого кота в бойовій стійці, який сичав убік підвалу. Замкнені зазвичай металеві двері зараз були відчинені, але запилена лампочка світила настільки тьмяно, що виривала з темряви тільки одну стіну.

— Що сталося, Васько?

— Дівчинко, допоможи! — раптом пролунав з підвалу деренчливий старечий голос. — Оступилася я!

Тайфун обернувся саме в той момент, коли Світлана підійшла до дверей і простягнула свою руку назустріч сухенькій зморшкуватій ручці з розчепіреними пальцями. Рука лягла на її зап’ястя й раптом зімкнулася залізним кільцем, затягуючи Світлану через поріг. Дівчинка несамовито скрикнула, розгледівши, як тягнеться уздовж стіни страшна, неймовірно довга біла рука й зникає в глибині підвалу. Наступної миті сильний ривок зірвав її з порога й кинув на кам’яну підлогу. Всього кілька сходів першого прольоту, потім площадка, потім сходи повертали й круто йшли вниз.

Світлана з усього маху гепнулась долі, але болю не відчула і тільки зрозуміла, що її волоком тягнуть до наступного прольоту й заборсалася, намагаючись хоч за щось зачепитися…

Вона вже зависла над сходинкою, як раптом тиск руки ослаб, якась гаряча хвиля прокотилася над головою Світлани, так що заворушилося волосся на потилиці, пролунало клацання, і по білій стрічці, що тягнулася за поворот, попливло блакитнувате полум’я. Рука горіла беззвучно, випускаючи задушливо ядучий дим. Полум’я зникло за поворотом, потім земля виразно здригнулася, і з підвалу виповзла хмара сизого диму.

Світлана захлинаючись зайшлася болісним кашлем, затрусила головою й намагалася вдихнути, чманіючи від болю в легенях. Чиїсь руки зграбастали її й потягнули наверх до рятівного свіжого повітря…

Степанівну, яка обережно пробиралася до місця події, ледь не збили з ніг, вона шарпнулася вбік, побачивши Світлану, яка билася у руках Тайфуна. Тайфун ногою розчинив двері під’їзду й виволік на ґанок дівчисько, що заходилося кашлем. По щоках Світлани текли сльози, а губи жадібно ловили повітря.

Степанівна перехрестилася тремтячою рукою й почала задкувати нагору по сходах: вона нарешті впізнала цю людину. Сам невловимий Юм — зоряний пірат, зійшов з телеекрана й з’явився, щоб підірвати їхній мирний будинок! Степанівна негайно поставила до відома про це дільничного інспектора, особливо напираючи на те, що міжзоряний терорист захопив заручника.

Яке паскудство ці смердючі зетаги! Не розумію, як можна простягати до них руки? Та й Тайфун хороший: де його знаменита реакція? Якби не я, Свєтка здорово гепнулася б. Утім, на те я й ультуновий, щоб бути видатним котом. Подумаєш, птерод перевтілився в хмару із планети Дзяндзо! На те його в Патрулі натаскали. А спробував би без навчання, на чистому самовдосконаленні? Пороху не стане! І взагалі, як вони мені всі набридли: замість того щоб взятися за обід, кудись зібралися, та ще в таку погану погоду… Тьфу!