Норвезькі народні казки - Автор невідомий - Народні казки

Ішов королевич день, ішов два, натрапив на садибу велетня і найнявся до нього в найми. Вранці збирається велетень гнати на пашу свою худобу та й загадує королевичеві вичистити стайню.

— Як вичистиш, то й буде з тебе на сьогодні. Знай, що ти найнявся до доброго господаря, він тебе не замучить роботою. Але гляди, не заходь до кімнат поряд із тією, де ти цієї ночі спав. Бо як зайдеш, то заплатиш своїм життям.

— Так, мій господар, видно, справді добрий, — сказав сам до себе королевич, коли залишився вдома сам, — не загадує багато роботи.

Він ходив по кімнаті й весело наспівував. Вечір далеко, ще встигне вичистити стайню. Але дуже кортіло йому зазирнути до сусідніх кімнат. Щось у них та є, коли йому заборонено туди заходити. Отак він собі міркував і не втримався, таки зайшов до першої кімнати. Там при стіні висів казан, а в ньому щось кипіло. Але під казаном не було ні полум’я, ні жару.

«Цікаво, що там вариться?» — подумав королевич і нахилився над казаном. І відразу його чуб став ніби мідяний.

— Нічогенька юшечка, тільки глянеш на неї і вже гарнішаєш, — сказав сам до себе королевич і зайшов до другої кімнати.

Там також висів при стіні казан, і в ньому щось кипіло. «Треба й у цей казан заглянути», — подумав королевич, нахилився над казаном, і його чуб став ніби срібний.

— Такої дорогої юшки не варять у мого батька. Цікаво, що було б, якби її попоїсти, — сказав сам до себе королевич.

Але він навіть не покуштував юшки, а чимшвидше зайшов до третьої кімнати.

Там також висів при стіні казан, і в ньому щось варилось. Захотілося королевичу зазирнути й туди. Тільки-но він нахилив голову, як чуб у нього засяяв, ніби золотий.

— Що далі, то краще. Та якщо господар варить у цій кімнаті золото, що ж він варить у четвертій? — сказав хлопець сам до себе й відчинив наступні двері.

Але там не було казана. Зате на ослінчику сиділа дівчина, вбрана так, наче королівська дочка. Та хоч чия вона була дочка, а хлопець зроду ще не бачив такої красуні.

— Господи, що ти тут робиш? Як ти сюди попав? — вигукнула дівчина, коли побачила його.

— Я вчора найнявся сюди служити, — відповів хлопець.

— Краще б ти не потрапляв у цей дім, — сказала дівчина.

— А я думав, що знайшов доброго господаря, — сказав королевич, — бо на сьогодні він мені загадав дуже легку роботу. За цілий день тільки вичистити одну стайню.

— І як же ти хочеш її вичищати? — спитала дівчина. — Коли так, як усі люди, то на одну лопату гною, що ти викинеш, з’явиться десять нових. Але я навчу тебе, що робити. Оберни лопату і вичищай гній держаком, тоді він сам полетить на купу.

— Добре, я так і зроблю, — сказав королевич.

Він цілий день просидів з дівчиною, їм було весело вдвох, тому перший день його наймитування у велетня минув дуже швидко.

Та надвечір дівчина звеліла йому йти вичищати стайню, бо ось-ось мав вернутися велетень. Королевичу й самому було цікаво перевірити, чи не обдурила його дівчина. Він узяв лопату й почав викидати гній так, як наймити викидали в його батька. Та гною, замість меншати, скоро зробилось так багато, що хлопцеві не було де й стати. Тоді він обернув лопату й почав вичищати гній держаком. І стайня миттю стала така чиста, ніби її вимили.

Побачив те хлопець і, весело наспівуючи, вернувся до тієї кімнати, в якій він ночував.

Увечері повернувся велетень зі своєю худобою і спитав:

— Ти вичистив стайню?

— Вичистив, господарю, — відповів королевич.

— Я піду й перевірю, — сказав велетень і подався до стайні.

Бачить — не збрехав наймит, справді стайня чиста.

— Ти, напевне, розмовляв з моєю мудрою дівчиною, бо сам ніколи б не додумався до цього.

— З мудрою дівчиною? А хто це, господарю? — прикинувся дурником хлопець. — От якби мені на неї глянути!

— Прийде час, то глянеш, — відповів велетень.

Другого ранку велетень знов зібрався гнати свою худобу на пашу. А наймитові він загадав привести йому додому коня з гірської луки, яка була зовсім недалеко від садиби.

— Як приведеш, то роби що хочеш до самого вечора. Але не заходь до тих кімнат, що я тобі вчора казав, а то заплатиш життям, — мовив він і погнав худобу з двору.

— Так, мій господар, видно, добрий, не загадує багато роботи, — сказав сам до себе королевич, — але я однаково піду й побалакаю з мудрою дівчиною, що вона порадить.

І він пішов до дівчини.

Вона запитала хлопця, що йому сьогодні треба зробити.

— Та тільки пригнати з гірської луки додому господаревого коня.

— Ну, і як ти гнатимеш його?

— Хіба це така важка робота? — сказав королевич. — Я ж умію їздити верхи, та й лука зовсім недалеко від садиби.

— Ні, того коня не так легко пригнати додому, як тобі здається, — мовила мудра дівчина. — Але я навчу тебе, що робити. Коли кінь побачить тебе, з ніздрів у нього бухне полум’я, наче зі смолоскипа, а ти не бійся, візьми вуздечку, що висить біля дверей, і накинь йому на голову.

І кінь стане такий покірний, що можна буде поганяти його лозиною.

Хлопець сказав, що зробить так, як дівчина йому радить, і цілий день просидів у неї. Вони розмовляли про все, але найбільше про те, як було б добре, коли б вони втекли від велетня. Королевич так захопився розмовою, що забув би і про гірську луку, і про коня, якби мудра дівчина надвечір не нагадала йому, що треба привести коня, поки велетень повернеться.

Хлопець узяв вуздечку, що висіла в кутку біля дверей, і подався на луку. Побачив його кінь — і з ніздрів у нього бухнуло полум’я, таке яскраве, ніби зі смолоскипа. Кінь кинувся до хлопця з роззявленою пащею, але той засунув йому в пащу вудила, і він став покірний, наче ягня. Після цього вже неважко було привести його до стайні.

Упорався хлопець з роботою, зайшов до тієї кімнати, де він ночував, і знов собі весело наспівує.

Увечері велетень пригнав худобу додому й питає:

— Ти привів мого коня?

— Привів, господарю. Мені хотілося трохи покататись на ньому, але я поїхав просто додому. Ідіть погляньте, кінь ваш стоїть у стайні, — відповів королевич.

— Зараз погляну, — сказав велетень