Норвезькі народні казки - Автор невідомий - Народні казки

Там справді стояв його кінь, наймит не збрехав.

— Ти, напевне, розмовляв з моєю мудрою дівчиною, а то б зроду не додумався, як його привести, — мовив велетень.

— Ви й учора щось говорили про мудру дівчину і сьогодні знов. От якби ви показали її мені, господарю. Я б вам за це ще краще служив, — і цього разу прикинувся дурником королевич.

— Прийде час, то й покажу, — відповів велетень.

Третього дня велетень знов зібрався гнати свою худобу на пашу.

— Сьогодні ти підеш до пекла й забереш данину, яку мені там платять за дозвіл палити вогонь. А потім гуляй собі до вечора, бо в тебе добрий господар, не замучує тебе роботою, — сказав велетень і погнав худобу на луку.

— Так, ти добрий господар, що загадуєш мені все хитрішу й хитрішу роботу, — сказав сам до себе королевич. — Але я піду до мудрої дівчини, може, вона порадить, як мені забрати ту данину.

І він пішов до тієї кімнати, де сиділа мудра дівчина.

Вона відразу запитала, що йому сьогодні загадав велетень. Хлопець сказав, що має забрати данину з пекла.

— І як ти її забереш? — спитала дівчина.

— Та оце я прийшов просити в тебе поради, — сказав королевич. — Я зроду не був у пеклі, а якби і знав туди дорогу, то однаково не здогадався б, скільки брати данини.

— Гаразд, я тобі дам пораду. Підеш до тієї гори, що височить зразу за лукою, візьмеш довбню, яка лежить біля неї, і постукаєш тією довбнею в скелю, — сказала мудра дівчина. — Звідти хтось вийде і запитає, чого тобі треба. Ти скажи, по що ти прийшов. А коли він запитає, скільки ти хочеш данини, скажеш, що стільки, скільки подужаєш понести з собою.

— Добре, зроблю так, як ти мені радиш, — сказав хлопець і знов просидів цілий день у дівчини.

Почало вечоріти, а хлопець не квапиться йти від неї. Довелось дівчині нагадати йому, що треба принести з пекла данину, поки вернеться велетень.

Пішов королевич до пекла і зробив усе так, як йому порадила мудра дівчина: дійшов до гори, узяв довбню й постукав нею в скелю. Скеля розчахнулася, і з неї вийшов якийсь чоловік. З очей і з ніздрів у нього бухкало полум’я.

— Чого тобі треба? — спитав чоловік.

— Я прийшов від велетня по данину за дозвіл палити в пеклі вогонь, — відповів королевич.

— А скільки ти хочеш данини? — спитав чоловік.

— Я ніколи не беру більше, ніж подужаю донести, — відповів королевич і показав, що має з собою мішок.

— Добре, що ти не приїхав сюди підводою, — сказав чоловік, що вийшов з гори. — Ходи зі мною.

Хлопець зайшов усередину гори й побачив там цілі купи золота й срібла. Він узяв його стільки, скільки здужав понести, й відніс до господи велетня.

Коли ввечері велетень пригнав свою худобу з пасовиська, то найперше спитав хлопця:

— Ти ходив до пекла по данину?

— Ходив, господарю, — відповів той.

— А де ж вона?

— Он біля лави лежить мішок із золотом, — відповів хлопець.

— Зараз я погляну, — сказав велетень.

Він підійшов до лави, а там справді лежить мішок, і такий повний, що тільки-но він розв’язав мотузку, як звідти посипалися додолу золото й срібло.

— Ти, мабуть, розмовляв з моєю мудрою дівчиною, — сказав велетень. — Гляди, бо я скручу тобі в’язи!

— З якою мудрою дівчиною? — вдав здивованого королевич. — Ви, господарю, і вчора і позавчора про неї згадували. Я хотів би побачити, що то за дивина.

— Почекай до завтра, я сам тебе поведу до неї, — пообіцяв велетень.

— О, дякую, господарю, за це я вам служитиму ще краще. Але неодмінно поведіть, не забудьте, — зрадів королевич, знов прикидаючись дурником.

Уранці велетень привів хлопця до мудрої дівчини.

— Убий його і звари у великому казані. А коли юшка буде готова, збудиш мене, — загадав велетень дівчині, а сам ліг на лаву і скоро так захропів, що аж гори задрижали.

Мудра дівчина взяла ножа, надрізала собі пальця й капнула три краплі крові на ослінчик. Далі зібрала все старе ганчір’я та старе взуття і скидала його в казан. Потім насипала в скриньку золота, поклала зверху грудку кам’яної солі, взяла пляшку з водою, що висіла біля дверей, золоте яблуко та дві золоті курочки, і вони разом із королевичем утекли з двору велетня.

Бігли вони, бігли і прибігли до моря, а там сіли на вітрильник. А звідки взявся той вітрильник, я їх не питав.

Проспався трохи велетень, потягнувся та й питає:

— Скоро буде юшка?

— Ні не скоро, ще тільки недавно закипіла, — відповіла перша крапля на ослінчику.

Велетень перевернувся на другий бік і знов заснув. Довго він спав, але нарешті прокинувсь, потягнувся та й питає сонним голосом:

— Готова вже юшка?

— Скоро буде готова, — відповіла друга крапля на ослінчику.

А велетень подумав, що то до нього озвалась мудра дівчина. Він знов перевернувся на другий бік і захропів. Довго він так спав, та нарешті прокинувсь, потягнувся й питає:

— Ще не зварилася юшка?

— Зварилась, — відповіла третя крапля.

— Велетень підвівся, протер очі, але не побачив у кімнаті тієї, що з ним розмовляла, і здивувався. Він погукав мудру дівчину, проте ніхто не озвався на його голос.

«Мабуть, десь вийшла», — подумав велетень, узяв ложку й пішов до казана куштувати юшку. А в казані плавають старі підошви й ганчірки, і все так переварилося разом, що не знати, чи то юшка, чи каша.

Як глянув велетень у казан, то й здогадався, що сталось. Він осатанів з люті й кинувся за втікачами, аж вітер загув за ним. Та недовго промчав велетень, як йому дорогу перепинило море. Хоч який високий велетень, а моря не може перейти, бо дуже воно глибоке.

— Нічого, я знаю на це раду, — сказав він. — Покличу свого смоктальника, і той висмокче воду.

Він так і зробив. Прийшов смоктальник, ліг на землю і за три ковтки випив стільки води з моря, що велетень побачив утікачів на кораблі.

— Візьми зі скриньки грудку кам’яної солі і кинь її в море, — сказала мудра дівчина.

Королевич послухався її, і серед моря виросла гора, така висока, що велетень не міг перебратися через неї, а смоктальник не міг більше смоктати воду.

— Ну, я й на це знаю раду, — сказав велетень.

Він узяв свердло й почав свердлити дірку в горі, щоб смоктальник міг далі випивати воду.

Висвердлив він дірку, смоктальник знов ліг на берег і заходився висмоктувати з