Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг
Не допомогли втішання мами, тата й тітки Муни. Ні бабусі й дідуся, які спеціально приїхали з Іспанії на день раніше, щоб послухати, як я співатиму на різдвяному концерті.
Тея та Роня добилися свого.
Я покинула хор.
І ось тепер, узявши до рук мікрофон, помітила, як мимоволі напружилася тітка Муна. Вона вже багато років не чула мого співу.
Тітонька нічого не сказала після першої проби голосу, але я майже певна, що промовчала не через розчарування. Чого б тоді відразу підбігла до мене?
Мені аж гривка змокріла від її обіймів.
Арнульф
— Чи вмію я грати на what?
Бріттані відхилилася на поруччя сходів.
— На тамбурині, це такий бубен, — пояснила я.
— Таке кругле, дерев’яне, з маленькими штучками збоку, схожими на дзвіночки, — пояснив Нільс. — Ним треба трусити в руках.
Нільс потрусив правою рукою у повітрі, намагаючись імітувати гру на бубні, але то більше скидалося на помах руки на прощання. Тієї ж миті пані Гоконсен енергійно помахала нам рукою. Вона саме проходила вулицею зі своїм страшнючим чорним котом на повідці. Той кіт — єдина мала тваринка, яку я анітрохи не люблю. Він такий злюка, що ми з Нільсом навіть носа не наважуємося витикати надвір, коли пані Гоконсен його вигулює.
— Це the same as кастаньєти?
— Та ні… Ось це називається кастаньєтами, — втомлено зітхаю я.
— Ти точно бачила бубен на уроках музики, — наполягав Нільс.
— Oh yeah, уже знаю, про що ви кажете, — зраділа Бріттані. — Ксилофон!
Я знову зітхаю. Як же важко до неї доходить!
— Anyway, а чого ви питаєте?
Ми з Нільсом переглядаємося.
То, власне кажучи, була ідея тітки Муни. Минулого дня, коли я та Нільс багато годин поспіль грали й співали в її помешканні, тітці раптом спало на думку, що нам бракує акомпанементу тамбурина.
— Нам потрібен хтось, щоб підтримувати ритм, — пояснив Нільс. — І ми відразу подумали про тебе.
Нільс трохи прибрехав. Ми перебрали чимало кандидатур, перш ніж зупинитися на Бріттані.
Тітка Муна запропонувала нам попросити когось із класу.
— Може, ту дівчинку зі стрижкою «під шапочку»? Або ту, котра ні з того ні з сього почала вихваляться свої любовними історіями?
— Вони не зможуть, — заперечила я. — Марі вже зайнята — танцюватиме в номері Теї з гуртом «Фьокк Йостін», а Ільва-Мерете вивихнула праву руку.
— А як отой хлопчик із камінцями з паралельного класу?
Я наморщила носа.
Та який з Франса бубняр! На святі на честь закінчення навчального року, перед літніми канікулами, він запросив мене танцювати. Я погодилася, хоч знала, що він підійшов уже після того, як усі йому відмовили. Та й я постійно підпираю стіну на шкільних забавах.
Найважчі чотири хвилини в моєму житті. Франс не лише п’ять разів наступив мені на ноги й не потрапляв у крок, та ще й радив мені прислухатися до ритму. Ніби це я не вмію танцювати!
— Тільки не Франс! — рішуче сказала я.
— Та ж не просити Селіну-ДЦП! — вигукнув Нільс. — Вона як візьме до рук бубен, про ритм можна забути!
— Ще ж є твоя нова сусідка, Нільсе, — згадала тітка Муна. — Ота, що вдає, ніби не бачить вас у школі, зате щовечора тобі телефонує.
Ось вам ще одна причина, чому Муна моя улюблена тітонька. Вона завжди все знає про тих, з ким ми водимося.
— Навряд чи Бріттані вважає, що ми достатньо круті для неї, — засумнівався Нільс.
— Крім того, її цікавлять лише хлопці, — додала я.
Тітка Муна провела рукою по своєму розчухраному гнізді — залишках зачіски — і здригнулася, наткнувшись на гіллячку, що там застрягла. Ми з Нільсом вдали, ніби нічого не помітили.
— Усе ж запитайте її, — наполягла тітка Муна, зніяковіло кахикнула й виклала на стіл гіллячку. — Ліпших кандидатів щось не видно на обрії.
Наступного дня ми завітали до Бріттані й попросили її заграти на бубні. Коли Нільс сказав, що ми відразу подумали про неї, вона аж розцвіла.
— Звісно, я вмію тримати ритм! — сказала вона. — Я була першою на дискотеках, коли ще жила в США, didn’t you know? Хтось шукає танцюристку, це тому ви запитуєте?
— Ну, не зовсім… — укотре зітхнула я.
Нільс глянув на мене.
Я кивнула.
Настав час усе пояснити.
— Ми шукаємо когось, хто пригравав би нам на тамбурині, — почав Нільс. — Аннебі… Анне Беа і я братимемо цього року участь у Конкурсі талантів.
— Нільс гратиме на синтезаторі, а я співатиму, — додала я.
Бріттані вражено роззявила рота.
— І ви хочете, щоб я грала на тамтамі? — вигукнула вона. — 3 вами? На Конкурсі талантів?
— На тамбурині, — втомлено виправила я.
— Тамбурин-тамбуранг, — закотила очі Бріттані. — No way, щоб я вийшла на сцену з two weirdos like you!
Я почала впадати у відчай.
Бріттані є Бріттані. Нам вкрай потрібен тамбурин, залишалося або вламати її, або хряснути дверима в неї перед носом.
— До речі… та ні, нічого, — озвалася я. — Ходять чутки, що Фелікс втріскався у тебе.
Бріттані відірвалася від клямки дверей.
— Він ходить і всім розказує, яка ти неймовірно гарна й усе таке, — вела я далі. — От нещодавно навіть сказав, що ти вродливіша за Тею.
— Oh yeah? — усміхнулася Бріттані.
— Ага, — кивнула я. — Знаєш, який його улюблений інструмент?
— Гітара?
— Ну, гітара — теж, — затнулася я. — Але… насправді… тамбурин!
— Really?!
Бріттані вражено охнула.
Вона була, як то кажуть, трохи загальмована.
— Еге ж, — знову кивнула я. — Він западає тільки на тих дівчат, які вміють грати на тамбурині.
Я відчувала на собі погляд Нільса, але сподівалася, що він збагнув, куди я хилю.
Той таки збагнув.
— Уяви собі Фелікса, коли Бріттані заграє на тамбурині на Конкурсі талантів! — підхопив гру Нільс. — Він буде такий wow, не дівчина, а мрія з тамбурином!
— Еге ж, чорт візьми! — підхопила я. — Пошле Тею подалі, а сам молитиме Бріттані стати його дівчиною!
Ми бачили, як Бріттані задумалася. Очі її бігали — туди-сюди, туди-сюди. Як два м’ячики в пінґ-понґу.
Лиш би вона сказала «так»! Після того як тітка Муна відкопала в своєму мотлоху тамбурин, якого для неї вкрав Руне-Чубчик, коли їм було по чотирнадцять років, і підіграла нам на ньому, шляху назад уже не було. Ми мусили роздобути
