Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг
Його ніздрі дрижали, як батут.
— Будь ласочка!
І тоді я зважилася.
Я не можу нікого підвести. Нільс мене ж не підвів! Хоч мені цілком вилетіло з голови, що на нього чекає непроста зустріч із татом. Хоч я й ризикувала стати всезагальним посміховиськом, мушу витримати це випробування до кінця. Ми з Нільсом візьмемо участь у Конкурсі талантів, навіть якщо нас освищуть на перших акордах!
— Обіцяю, — урочисто промовила я. — Зуб даю, щоб мені не жити!
Нільс поважно кивнув.
А тоді розтягнувся в усмішці від вуха до вуха.
— Якщо тільки…
— Ні! Навіть думати не смій!
— Та ні, я не про це. Просто я подумала, що ми…
— Що-о?!
— Ну, ми могли б…
— Що могли б?
— Може статися…
— Аннебіно! Припини говорити по півслова!
— МимоглибзапитатиЮганнучинезабажалабвоназігратизнами?
— Що-о?
— Я кажу, чи не моглибмизапитатиЮганнучинезабажалабвоназігратизнами!
— Я нічогісінько не зрозумів з твого белькотіння!
— Ну ти й тупиш! Ми могли б запитати Юганну, чи не забажала б вона зіграти з нами!
Нільс остовпів.
— Ми… могли б… запитати… Юганну…
— Годі, я вже розчув.
— То що скажеш?
— Скажу, що подумаю над цим.
Ми піднялися сходами на шкільний ґанок. Відчинили важезні скляні двері, звернули ліворуч, рушили повз бібліотеку далі коридором, повз учительську, кабінет природознавства й трудового навчання. І лише перед дверима нашого класу Нільс розтулив рота.
— Гаразд.
— Що гаразд? — запитала я.
— Можеш запитати Юганну, чи не бажала б вона зіграти на скрипці разом з нами.
Я так заусміхалася, що нічого навколо не бачила й врізалася в парту Надіфа.
— Уявляєш, вона ненавидить конкурси! — сказала я, коли ми з Нільсом сіли на свої місця. — А я гадала, їй подобається, бо чого ж тоді виступати кожного року!
— Ну, на сцені їй аж ніяк не весело. Кожного разу здавалося, що вона ось-ось виблює.
— Справді?
Я уявлення не мала, з яким виглядом Юганна виступає на сцені. Завжди стояла під час концерту далеко позаду.
Лише цього року все буде інакше.
Побачимо…
Х-фактор
— А він такий — «Hello!» Клеїшся до мене? Думаєш, западу на тебе?
Голос Юганни плив велосипедною доріжкою обіч мене.
— Що? Фелікс таке сказав?! Перед усіма крутелицями? Лише тому, що ти з ним привіталася?
— Ага!
— А що ти відповіла, коли він це сказав?
— Та нічого особливого.
— Розумію…
Я була вражена, але, мушу визнати, радісно усміхалася сама до себе. Дуже незвично було розмовляти на такі теми з Юганною. Їхати великами додому й базікати про хлопців, наче ми близькі подружки! Ми ж не спілкувалися ще з тих часів, коли стояли поруч у дитячому хорі!
— Та я не дуже засмутилася, — сказала Юганна. — Гадаю, Фелікс так сказав, щоб Тея чогось не запідозрила.
— Запідозрила? — здивувалася я. — Що вона могла запідозрити?
— Що він таки на мене запав!
— Що?! Фелікс на тебе запав?
Я вже зовсім нічого не розуміла.
— Ну, я точно не знаю, — завагалася Юганна. — Але ми довгенько базікали в п’ятницю після футболу. Він підійшов і запитав, що я думаю про його гол. Я, звичайно, відповіла, що гол був неймовірно гарний. Тоді він усміхнувся і сказав, що на тренуваннях ще й не такі голи забиває. А потім пішов. Але він сам заговорив зі мною. А це щось таки значить!
Я ледь не закашлялася.
Не те щоб імовірність кохання між Юганною та Феліксом була цілком нереальною, бо Юганна дуже навіть симпатична, має таке ж довге світле волосся, як і Тея, а ще старшого брата, який грає захисником у футбольній команді Фелікса.
Вона могла б належати до вищої касти, якби не скрипка.
— Але ж він зустрічається з Теєю! — вигукнула я. — До того ж я була певна, що ти закохана в Бйорна Інґе!
— О-о-ой! — протяжно зітхнула Юганна. — Ну чому всі думають, ніби я небайдужа до Бйорна Інґе?!
Не лише ми з Нільсом зауважили, що Юганна останнім часом подовгу затримується після уроків. Завжди вдає, мовби щось перевіряє у велосипеді або нишпорить у рюкзаку, однак нікого не обдуриш — вона на когось чекає.
— Ви ж часто повертаєтеся після школи додому вдвох! — не поступалась я.
— Просто ми сусіди, а він не розуміє натяків, коли я кажу, що немає потреби чекати на мене. Чомусь — не знаю чому — він вважає, що мені неймовірно цікаво слухати його балачки про Тею.
Я знаю, що вона має на увазі.
Бйорн Інґе по самі вуха втріскався у Тею ще першачком. Коли в третьому класі йому подарували кроличку, він назвав її Теєю. Теї він присвячує свої пуки. Якби не дружба з Маґнусом та Феліксом, він неодмінно потрапив би до тієї ж касти, що й Франс. Обом наплювати, що не всім цікаве їхнє хобі.
— Хочеш сказати, ніби стовбичиш після уроків під школою не заради Бйорна Інґе, а… заради Фелікса?
Юганна промовчала.
Я вже злякалася, чи не надто далеко зайшла в своїх розпитуваннях, і розпачливо заходилася шукати, що б такого дотепного ляпнути. Та не встигла, бо Юганна виклала всі карти на стіл.
— Чесно кажучи, і сама не знаю, — сказала вона. — Але мені здається, що Тея надокучила Феліксові до чортиків. Учора, коли я так і не змогла спекатися Бйорна Інґе, почула від нього, що всі без винятку у «Фьокк Йостіні» вважають свою вокалістку справжньою катастрофою.
Від несподіванки я ледь не з’їхала в канаву.
Велосипедне колесо хапнуло гравій на узбіччі, в очах замерехтіло. Та, на щастя, я встигла вирівняти кермо й втрималася у сідлі.
— А чому тоді запросили? Вони ж, напевно, чули, що вона не вміє співати!
— Звичайно, чули. Усі чули… Однак Бйорн Інґе зумів переконати Маґнуса й Фелікса, що Х-фактор у ній просто зашкалює, ніхто й не зважатиме на спів. Та вже після першої репетиції хлопці збагнули — співає Тея, як недорізаний півень. Навіть Бйорн Інґе, який набагааато більше закоханий у неї, ніж Фелікс та всі хлопці сьомих класів, разом узяті. Саме тому Маґнус і запропонував ввести в номер балет. Може, тоді журі пропустить повз вуха її вереск.
Отже, хитрий вихід зі ситуації запропонував Маґнус, не Тея. Можна було здогадатися! Їй на таке не вистачило б клепки…
— Може, вихляння дупами і Феліксові замакітрить голову, і він теж не помітить, що Теї слон обидва вуха відтоптав? — мовила я. — І він вже не сердитиметься на неї?
— Гм, я теж про це думала, — хмикнула Юганна. — Я знаю, вона вродлива й найкрутіша дівчина в сьомих і таке інше, але
