Хто проти суперкрутих - Анна Аудгільд Сульберг

Я не обернулася, не підвела голови від книжки. Хоч тітка Муна й наказувала мені від самого початку зайняти тверду позицію на лінії вогню, однак чітко дала зрозуміти, що саме в цьому моменті треба витримати паузу. «Операція „Тако“» мала потривати не один день. Мить для наступу ще не настала.

— Тобі, до речі, вітання від Фелікса! — крикнула Тея. — Просив передати, що він НЕ гомо!!!

Я Фелікса так не називала. Але Теї байдуже, як було насправді, тому я зовсім не здивувалася.

— І не сподівайся, що Маґнус втріскався у тебе! — крикнула Роня. — Навіть НЕ збирався! Він мій хлопець, і ми закохані по саму ґульку, щоб ти знала!

Під вікном хтось пирхнув.

— Що-о?! — сіпнулася Тея. — Хтось щось там тявкнув?

— Та ні, ми — нічого, — винувато озвалися голоси.

— Отак воно ліпше для вас! — буркнула Тея.

Я, щосили примружившись, глянула в бік вікна. Марі й Ільва-Мерете єдині, окрім Нільса та Надіфа, ніколи не глузують з мене. Хоч і погано бачу, проте завжди таке помічаю. Хто сміється, а хто — ні. Однак ніколи не мала ілюзій, що вони можуть заступитися за мене чи щось таке. Нізащо не висунуться на лінію вогню заради мене. Самі — і без заступництва — часто стають об’єктами глузувань.

Тея вважає Ільву-Мерете надто дурною і товстою, а Марі — заучкою і хвальком. Марі не така зашугана, як я, вона не боїться тягнути догори руку й демонструвати, як любить вчитися. А ще має схильність забуватися і, ні сіло ні впало, ляпати свою думку. Як отоді в спортзалі, коли всі дівчата, за винятком мене й Ільви-Мерете, влаштували репетицію балету для виступу Теї. Не дивина, що вона також на топовому місці в списку тих, кого терпіти не може Тея. Тея люто ненавидить усіх, хто має відвагу висловити їй у вічі власну думку.

Можна було б припустити, що Марі й Ільва-Мерете мої подруги, якщо вже ми разом потрапили до чорного списку Теї. Але ж вони не дурні! Хай і належать до трохи нижчої касти, та все ж займають вище становище, ніж я. Усі знають, що дружити треба в межах своєї касти або намагатися притертись до вищих каст. Іноді мені майже шкода Нільса, який не розуміє, що спустився до рівня упосліджених, коли від першого дня у школі став моїм найліпшим другом.

— Який яскравий ранок!

Одд!

Я полегшено зітхнула.

— Знаєте, чому я такий радісний? — запитав він з порога. — Ось послухайте! На мене не тільки чекає попереду довгий шкільний день… Я радію, бо навчатиму сьогодні математики неймовірно метикуватих дітей!

Він усміхнувся до мене й Марі, перш ніж обвести поглядом увесь клас.

— Так-так-так, Роня і Тея, звісно… Не найліпший спосіб обрали, щоб висловити свою радість уздріти мене! Та не хвилюйтеся, я неодмінно дозволю вам вийти сьогодні до дошки.

Я сховала усмішку за підручником.

Хай би що там казала мама, але сарказм Одда цілком зрозумілий і доступний. Нільс теж так вважає, принаймні після того, як я поясню йому, що вчитель мав на увазі.

Я нахилилася до Нільса.

— Він хотів сказати…

— Та мені до дупи, що він хотів сказати!

Я аж здригнулася. Нільс ніколи не уриває мене на півслові.

— Мені й без нього є над чим подумати! Мені вдалося трохи відволіктися вчора, після отих усіх подій. Але я страшенно нервую, як подумаю про завтра, і майже не мо…

— Агов, — зашипіла я. — А що тоді про мене казати? Я ж стою на самій лінії вогню з суперкрутими! Подумай, як воно мені!

Отоді його й прорвало.

— Так, твоя правда! Як я міг забути про тебе! Тобі, ясна річ, найгірше! Тобі завжди найгірше!

Здавалося, ніби я чую Одда, бо Нільс говорив цілковито його тоном.

Ось тільки мені було зовсім не смішно.

Пуделиха

Нільс був страх який недобрий на мене весь день. Мені навіть довелося самій іти в бібліотеку на великій перерві, бо він домовився пообідати з Франсом у шкільній їдальні.

Франс вчиться у паралельному класі й займає третє місце з-поміж усіх семикласників, з якими неможливо дружити, після Селіни-ДЦП, Печеного Бірка й мене. Він носить окуляри а ля Гаррі Поттер, грає в шахи, колекціонує камінці й має вигляд майже потворного чудовиська. Іноді він просить Нільса пообідати з ним, і Нільс не може йому відмовити. Я теж не можу. І все ж Франс майже завжди обідає на самоті.

А цього дня я дуже сподівалася, що Нільс таки відмовиться. Я ж стояла на передньому краї лінії вогню і дуже потребувала його товариства, щоб поговорити про Маґнуса. Але, коли прийшов Франс, Нільс одразу підхопився, навіть не запитав, чи не хочу я піти на обід разом з ними! Уявлення не маю, що на нього найшло. Нільс волів слухати занудні розповіді Франса про нікчемну, прибацану колекцію камінців, аніж вислухати мене!

Добре, що нічого не сталося і мені не спотребилася його нагальна допомога. Тея, Роня та Ширін настільки були зайняті репетиціями балету на перервах, що, здавалося, геть забули про мене.

Маґнус на очі не потрапляв. Щоправда, я проводила кожну перерву в шкільній бібліотеці разом з Яном Еріком, нашим бібліотекарем, а Маґнус туди навідується не так часто, як я.

Минула субота, а Нільс не озивався.

Ну, спеціально про зустріч ми не домовлялися, але зазвичай спілкувалися щодня. Навіть на канікулах. За всю суботу жодної смс-ки. Хоч я відіслала аж дві!

Коли я прокинулася недільного ранку й перевірила мобільний телефон, смуток ударив мене так сильно, як усі гандбольні м’ячі, поцілені в мене за урок фізкультури.

Нільс так і не озвався!

Понад усе на світі хотілося не вилазити з ліжка й поринути в свій затишний Нормальний Світ. Я уже не сумнівалася: Нільс таки впевнився, що я зовсім не годжуся на роль друга, і вирішив переметнутися до Франса.

Вставати таки довелося. Не лише тому, що врешті-решт прийшла мама, стягнула ковдру й покликала на сніданок: тато приготував мені особливу яєшню-очко; ще ми з Нільсом домовилися про зустріч о дванадцятій у помешканні тітки Муни. Збиралися присвятити всю неділю «Операції „Тако“». Я не могла підвести тих, хто мене так підтримував. Якщо, звісно, Нільс усе ще мене підтримував.

Коли я трохи перед дванадцятою заїхала велосипедом на подвір’я будинку тітки Муни, то так нервувала, що ледь не врізалася у сміттєві баки.

А якщо Нільс не прийшов!

Тоді кінець не лише «Операції „Тако“», але й моєму життю.